Україна активно готується до контрнаступу на фронті. Перші контрнаступальні дії у цьому напрямку, за словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, вже почалися, але росіяни й досі намагаються розгадати основний можливий напрямок руху ЗСУ.
В інтервʼю Главреду ексголова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії України Микола Маломуж розповів, скільки має тривати контрнаступ та коли завершиться війна у разі його успіху, наскільки країна-агресор Росія готова до оборони та де найбільше чекає ЗСУ, а також чи застосує Путін ядерну зброю у разі програшу.
Усі довкола наразі говорять про можливий контрнаступ, західні медіа вже навіть називали приблизні дати початку. Як ви гадаєте, що варто цього разу врахувати, аби контрнаступ був для нас успішним - на що саме звернути увагу?
По-перше, треба оцінити сили і засоби противника та наші можливості, і відповідно до цього підготуватися. Це цілий комплекс – розвідувальні дані, які мають дійсно свідчити про те, які потенційні можливості у живій силі ворога, на яких напрямках, який його вогневий потенціал та потенціал боєприпасів. І найголовніше – які резерви може задіяти ворог та на яких напрямках. Виходячи з цих даних, наше командування, Генштаб, і планує ці наступальні операції, і оцінюючи наші ресурси і можливості та готуючи їх для успішного контрнаступу на тих напрямках, де ворог, по-перше, цього не очікує, де є перспектива розвитку контрнаступу стратегічного рівня. Це передбачає не лише прямі наступальні операції, а й удари з тилу, флангів, які дезорієнтують противника, а й забезпечення наших тилових можливостей і флангів. Бо ми маємо практику, під час якої був наступ на Ізюм, Балаклею і була змога зайти до Луганська, але були недостатньо забезпеченими наші тилові можливості і фланги, через що ворог міг вдарити по нас ззаду або створити передумови для оточення. Тому ми і зупинилися на лінії Сватове-Кремінна, щоб поповнити резерви і не допустити такої можливості для противника.
По-друге, надзвичайно важливе отримання і системне введення у війська новітньої техніки, озброєння та отримання величезної кількості боєприпасів – це не менш важливий етап паралельно із підготовкою військ. Тому що не маючи далекобійних ракет до 150 кілометрів, які мають знищувати тилові можливості ворога (резерви, склади, штаби, літаки, дрони та вогневі засоби у разі їхнього постачання на фронт), мають бути і ефективні системи ППО, і стратегічні засоби, що ми отримуємо від Patriot, і зенітні ракетні комплекси на фронті, які будуть збивати літаки, ракети та безпілотники, які можуть створити великі проблеми нашим силам наступу.
По-третє, це потужні ударні кулаки, які мають формуватися за рахунок бронетехніки, БТРів, самохідних артилерійських установок, і підтримані ракетними системами, які завдаватимуть ударів на великих відстанях, більших за 80 кілометрів. Деякі ракети добивають вже на 150 кілометрів, що допомагає знищувати додаткові ресурси РФ, які вона буде підтягувати на пріоритетні напрямки або маневрувати з інших секторів у напрямку основного удару ЗСУ. Тобто знищити ці ресурси ще до того, як вони почнуть рух – не на фронті, або коли вони йдуть з тилу, або з іншої ділянки фронту. Зрозуміло, це і Leopard, і Challenger 2, які ми отримали, Abrams, БТРи Bradley та інші, які забезпечать як ефективні наступальні операції, так і маневри великої кількості військ та знищення танків противника.
Також для цього потрібні потужні можливості радіолокаційного контролю – це і авіація, і ракетні системи, інші радіоелектронні моделі контролю, які забезпечують не лише виявлення вогневих точок ворога, але й їх нейтралізації та дезорієнтації шляхом встановлення відповідних електронних екранів, які не дають можливості навести зброю на українські позиції.
Ну і, звісно, величезна кількість боєприпасів – це та основна складова, яка забезпечить ефективність використання усіх сил та засобів наших військ. Без боєприпасів фактично війна жодним чином не може бути успішною, бо навіть ті засоби, які не мають боєприпасів тоді не мають жодної цінності. І
Потужна система підготовки українських військ, особливо тих, які сьогодні володіють новітнім озброєнням західного зразка, а також формування потужних частин резерву, які сьогодні готуються на базі Міноборони та МВС. Зокрема, тут ми вже маємо вісім бригад прориву і додаткові ще формуються на базі Нацгвардії та спецслужб. Це – цілий комплекс підготовки бійців і командирів, які будуть націлені на проведення потужних ударних операцій у комплексі з новітнім озброєнням, новими навичками та комплексним застосуванням цих засобів.
Також можливе проведення відволікаючих ударів або ударів по окремих напрямках, але це не буде основний удар. Він, думаю, планується у тих місцях, де будуть виявлені слабкі місця противника, а з іншого буде перспектива широкомасштабного контрнаступу. Це може бути, якщо говорити без розшифровки, і на східному напрямку, і на південному, у процесі чого на плечах панікуючих росіян ми зможемо заходити навіть до Криму, тобто тоді можливе проведення кампанії з визволення окупованого Криму. Відтак за умови комплексу заходів організаційних, оперативних та військових, глибокого знання за рахунок радіо- та агентурної розвідки противника ми зможемо підготувати, спланувати конкретні стратегічні операції та найголовніше, їх реалізувати у найближчі терміни, які називаються керівниками відомств. Але це можливо за умови готовності. Ця готовність зараз назріває, тож у найближчі місяць-два ці плани мають бути реалізовані.
Ви згадували про потенціал Росії. Хотіла б уточнити – наскільки РФ готова до нашого контрнаступу? Чи є їй чим нас стримувати та відбиватися?
Ми вже фіксуємо, що Росія дуже побоюється контрнаступу ЗСУ. На деяких напрямках і в містах, наприклад, у Мелітополі та Луганській області ми відчуваємо паніку – там колаборанти та сімʼї військових офіцерів агресора тікають, бо розуміють, що контрнаступ ЗСУ буде успішним. Якщо ми говоримо про конкретні речі, то ворог намагається розгадати, де саме буде цей наступ. Чомусь росіяни орієнтуються на запорізький та луганський напрямки, посилюють там позиції, готують нові дивізії, підганяють туди нову техніку та озброєння. Але у них її недостатньо, щоб по лінії фронту у 1250 кілометрів створити передумови для оборони чи ефективної протидії. Це – величезна лінія фронту, для якої потрібно не 200-250 тисяч, а мільйони людей, тому вони намагаються отримати і розвідувальну інформацію, і конкретику щодо підготовки українського контрнаступу та майбутніх наступальних операцій.
Зрозуміло, що у них вже немає тих сил і тієї потуги, особливо у професійній частині за рахунок знищення професійних військ, у першу чергу повітряно-десантних, десантно-штурмових, морської піхоти, великої частини “вагнерівців”, які були “елітою” російської армії. Більшу частину з них Україна вже знищила, адже принаймні протягом трьох місяців щодня від 500 до 1100 осіб ЗСУ знищили тільки вбитими. Приблизно така сама кількість і поранених, які вибувають з поля бою. А це – ті втрати, які не можна швидко відновити за рахунок резервів, тому що представники цих спецвійськ готуються від року (рядовий склад) до трьох (офіцерський склад). Швидко їх поповнити неможливо, бо просто не встигнуть ані підготувати, ані провести бойові злагодження, ані тим більше обкатати у польових умовах. Тому у даній ситуації ця професійна складова армії РФ послаблена, а це дає нам перспективи для проведення успішних операцій, бо вони не зможуть закрити усі напрямки підготовленими військами. Не кажучи вже про те, що новостворені підрозділи з мобілізованих теж не будуть ефективними, бо вони не мають достатнього рівня підготовки, бойового досвіду та мотивації. Тому, дійсно, тут у ЗСУ є переваги. Тим паче, що і велика кількість техніки та озброєння РФ також була знищена – більше 300 літаків та стільки ж гелікоптерів, 3600 танків. Це, фактично, цілі повітряні, танкові, загальновійськові армії, адже це те, що росіяни кидали у бій з самого початку. Поповнити таку техніку, наприклад, танки Т-90, яких залишилися десятки, важко, бо сотні з них були повністю знищені. БТР у РФ теж, як правило, багато залишилося старого зразка. Серед ракет також немає багатьох боєприпасів, а створити нові ракетні можливості за рахунок ВПК – це не така швидка справа через нестачу комплектуючих. Бо старе озброєння хоч і є та може стріляти, але воно неефективне проти новітнього озброєння, тому що є можливість масового знищення. Тому тут особливих перспектив у Росії немає.
Чим вони можуть взяти? Масою військових, яких росіяни залучатимуть у вигляді мобілізованих, великою кількістю озброєння та техніки 60-80-х років, яку підняли зі зберігання та після реабілітації кидатимуть на фронт. За масового їх застосування це також буде проблемою, тому що такої техніки теж багато і її теж треба перемелювати. З іншого боку, якщо ми будемо наступати, то не будемо йти у лобові атаки на вогневі засоби (навіть старого зразка), а маневруватимемо, проводитимемо удари по слабких місцях, протифлангові, тилові за допомогою спецпідрозділів. Це те, що дає перспективу не наражатись на вогневі засоби або на ті оборонні позиції, де росіяни будували бліндажі, різні укріпрайони по 70, 120 кілометрів (як, наприклад, біля Мелітополя). Ми можемо їх обходити – під час різних воєн будувалися укріплення на кшталт лінії Мажино, які противник обходив і вони не відігравали жодної ролі. Тому грамотне планування дозволить нам, з одного боку, обійти ці укріплення, а з іншого – подавити вогневі засоби РФ новітніми і більш далекобійними ракетними, авіаційними, танковими системами, гаубицями, БТРами, які можуть мобільно та ефективно діяти.
Миколо Григоровичу, а як загалом має виглядати цей контрнаступ – це має бути якась психологічна атаки чи масовані обстріли логістичних центрів? Що він має в себе включати?
Якщо брати в цілому, то це має комплекс дій – це не можуть бути окремі наступальні операції або лобові атаки, бо так вони не матимуть ефекту, і це спровокує велику кількість жертв. Якщо ми говоримо про наступ і захист, то співвідношення втрат 1:3, тобто у тих, хто захищається, втрати втричі менші за тих, хто йде в наступ. У сучасних умовах контрнаступ – це глибока розвідка і задіяння усіх вогневих засобів (ракетні та артилерійські засоби, безпілотники та авіація) по штабах, складах, резервах, а також по місцях, де ворог не чекає ударів, тобто коли буде розбалансовано усю систему захисту, оборони та управління противника.
Усе це потрібно робити одночасно, адже це передбачає тотальне знищення ворога, його паніку і, зрозуміло, рух, бо тоді частини військ розбиваються наголо. А в нас, відповідно, відкривається оперативний простір і ми можемо рухатися далі, передбачаючи що робити далі. Тобто зважати на те, які є позиції захисту у противника та знищувати їх по ходу, щоб не нести жертв. І, зрозуміло, що ворог тоді ще більше впадає у ще більший відчай, що дасть нам змогу просуватися так само, як це було на харківському напрямку, на сотні кілометрів.
Щодо ефективності наступу є у мене невеличке уточнення. Старший науковий співробітник Міжнародного інституту стратегічних досліджень з кіберпотужності та майбутніх конфліктів Стефан Гаді вважає, що перша доба після початку контрнаступу буде вирішальною та вплине на його подальший хід. Як ви ставитесь до такої думки та скільки може тривати наступ, аби його можна було назвати ефективним?
Це війна, є різні сценарії. Є теоретичний виклад, а є реалії. Грамотно підготовлена наступальна операція з урахуванням усіх факторів, включаючи розвіддані, оцінку сил противника і підготовку неочікуваних комплексних наступальних операцій, наприклад на сході чи півдні, може забезпечити протягом двох-трьох тижнів стратегічні проривні наступи, які поженуть ворога по всій території півдня аж до Криму. Це за умови, якщо ЗСУ матимуть оперативний простір та будуть задіяні такі можливості і ресурси, яка громитимуть ворога на всіх напрямках – на фронти, тилах, флангах та підходах. Це – той найбільш ефективний сценарій, який дозволяє діяти швидко. Тут немає чого тягнути: якщо це буде вгризання в оборону, це означатиме затяжну війну. Ефективності та оперативності наступу не буде, тому що тоді ворог оговтається, підтягне резерви, засоби, перекидатиме їх з інших ділянок фронту та з тилу РФ, і це стопоритиме увесь наступ. Найбільш ефективна фаза дійсно має бути з перших діб і тягнутися буквально два-три тижні, адже це – той період, коли можна забезпечити великий стратегічний наступ з визволення величезних територій, таких як, наприклад, більшості півдня та Запорізької області чи Луганської та частково Донецької областей. Тобто це те, що дасть можливість чітко демонструвати наші реальні успіхи. І без глобальної підготовки та комплексних дій цього не вийде. Зрозуміло, що конкретики тут бути не може, але такий підхід на сьогодні дуже актуальний.
Що, на вашу думку, може у цей час відбуватися у Кремлі? Як реагуватимуть башти Кремля, якщо, наприклад, розумітимуть, що остаточно програють? Оскільки, як ви сказали, у них багато слабких місць в обороні.
На першому етапі наступальних операцій вони намагатимуться перекинути резерви, закрити діри та, можливо, задіяти додаткові ресурси, включно з авіацією, тому що найбільш швидке з того, що можна перекидати. Тому нам сьогодні, напередодні Рамштайну, важливе отримання систем протиповітряної оборони фронтового рівня, які мають змогу збивати літаки, безпілотники та швидко переорієнтуватися на прикриття наших наступальних позицій. Тому у даній ситуації росіяни кидатимуть усе те, що ще зможуть кинути. Тобто задіювати авіацію, завдавати ударів дронами та ракетними системами, які можуть діставати до 40-50 кілометрів на кшталт “Смерчів” та “Ураганів”, а також частково задіювати балістичні ракети, якими вони били по цивільних обʼєктах для зниження темпів просування військ. Але такого ефективного та швидкого у росіян нічого немає, тому що резерви в основному вичерпані. Тому буде ще намагання маневрувати, якщо це буде невдало, то змінюватимуть командувачів, щоб швидко задіяти додатковий кадровий потенціал.
Але якщо ми глобально підемо на звільнення територій, то тоді башти Кремля почнуть змагатися між собою, бо постане питання про слабкість режиму. Сам Путін, який теж буде відповідальним за поразку, вважатиметься вже не таким сильним, і тоді представники спецслужб, яких Путін задіяв сьогодні для контролю свого оточення, військових та політиків, діятимуть більш сміливо. Оскільки поразка назріває велика, то відповідати за неї будуть усі, тож оточення шукатиме способи цього уникнути. Це можна зробити лише за умови здачі Путіна або його політичного, юридичного, фізичного усунення або навіть здачі його до суду. Тоді еліти РФ сподіватимуться на отримання індульгенції – мовляв, цим вони вберегли світ від подальших дій Путіна, включно з використанням ядерної зброї, хоч він і спонукав до агресії. З іншого боку, вони мотивуватимуть це збереженням режиму, що це не призвело до розвалу РФ та неконтрольованості ядерної зброї між різними сегментами розчленованої Росії. Відповідно, вони намагатимуться домовлятися із Заходом щодо проходження усіх етапів – умовної капітуляції, репарацій і забезпечення певного перехідного періоду у Росії та збереження контролю над ядерним потенціалом.
Наскільки вірогідна загроза ядерного удару з боку РФ у такому випадку? Бо була інформація, що вони розглядають такий варіант.
Загроза тактичного ядерного удару мінімальна, тому що Путін неодноразово попереджений представниками ядерного клубу включно з Китаєм та Індією, а також США та Великою Британією про наслідки, адже використання ядерної зброї руйнує усі домовленості і створює передумови для контрдій з упередження ядерного удару. Тому у даний момент можуть бути попереджувальні сигнали навіть для упередження розгортання та підготовки систем завдання ударів. І, зрозуміло, усі сили РФ будуть під контролем ударних сил західних союзників України.
Ризикувати Путіну тут дуже складно, тому що такі удари фактично завершаться повним знищенням Путіна та Росії, не кажучи вже про глобальну катастрофу. Тому світ стане на межу глобальної конфронтації та знищення. Однак консолідація усіх країн проти шантажиста Путіна дозволить не тільки стримати його, а й показати, що удар у відповідь принесе йому та Росії фізичну смерть. Це і буде визначальним фактором, через який Путін не посміє застосувати цей вид зброї.
Якщо вдасться контрнаступ, як скоро може завершитися війна? Чи є така перспектива цього року?
За найоптимістичніших варіантів, з урахуванням навіть визволення Криму, війна має завершитися протягом трьох-пʼяти місяців. Якщо Росія зуміє мобілізувати ресурси, а ми не зуміємо розгорнути активні наступальні операції, війна затягнеться на пів року та більше. Щонайменше, тоді вона триватиме ще до року.