У Європі продовжують обговорювати можливість появи військ країн НАТО в Україні. Локомотивом ідеї виступає Франція, яка на рівні офіційної риторики припускає можливість перекидання своїх військових на територію нашої держави. Проте Північноатлантичний альянс загалом поки що не готовий до нових форматів військової підтримки Києва.
В інтерв'ю Главреду військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Олег Жданов дав оцінку перспективі розміщення військ НАТО в Україні, назвав сценарій, за якого військові сили країн Заходу можуть бути перекинуті для участі в бойових діях проти агресора Росії, розповів, як працюватимуть оборонні угоди з союзниками та коли Києву дозволять використовувати західну зброю на російській території, і пояснив, чому Китай зацікавлений у реалізації плану щодо заморожування війни.
Колишній посол США при НАТО Іво Даалдер у своїй колонці в американському виданні Politico писав, що начальник Генштабу Франції Тьєррі Буркхард ще декілька тижнів тому, до публічної заяви президента Еммануеля Макрона, запропонував союзникам по Альянсу відправити війська до України для реалізації обмежених завдань. На вашу думку, чи можлива поява військових підрозділів Франції або інших країн в Україні?
Поява військ НАТО в Україні неможлива. Заява Макрона - дурниці, причому незрозуміло, які політичні преференції він хотів отримати від своєї подібної риторики. Він уже дав задній хід своїм словам і сказав, що ніяких військ нікуди відправляти не буде. Мабуть, у Генштабі Франції йому все-таки все пояснили.
Крім того, виникає питання щодо мандату такої місії. Якщо йдеться про миротворчу місію, вона має вводитися за обопільною згодою сторін конфлікту. Уявіть, що скаже Путін: та йдіть ви всі лісом, я буду стріляти, куди стріляю. Наприклад, після цього якийсь французький солдат потрапить під вогонь російських артилерії, авіації та ракет. І що тоді, Франція це проковтне? А ми ж розуміємо, що це буде приниженням Парижа. І якщо вбивство цивільної людини може розглядатися в дипломатичному контексті, то вбивство військового - це напад на країну. Тому я вважаю, що це абсолютно непродумана ініціатива.
Таким чином, інформація з публікації Le Monde про те, що Франція розглядає можливість перекидання спецпризначенців до України, з практичного погляду, абсолютно не заслуговує на увагу?
Звичайно, стаття не заслуговує на увагу. Тому що ніхто не дасть гарантій безпеки військам Франції в Україні.
Я можу гіпотетично припустити лише один сценарій, за якого іноземні війська з'являться в Україні. У світовій практиці міжнародних конфліктів були приклади, коли іноземні війська врятували цивільне населення. І якщо станеться катастрофа, внаслідок якої станеться обвалення фронту, а російські війська вклиняться вглиб нашої території та почнуть вирізати, вбивати, ґвалтувати та грабувати людей, як вони це робили в Бучі, Ворзелі та Ізюмі, тоді Захід може ввести війська. Як було в Югославії, куди були введені іноземні війська, щоб не було геноциду місцевого населення. Причому в Югославії західні сили все одно зазнавали нападів іншої сторони конфлікту.
В Україні триває повномасштабна війна, в рамках якої застосовують важку техніку, авіацію і ракетні війська. І ніхто не дасть гарантії того, що французький легіон, який сюди приїде, не буде розбомблений ракетами. А росіяни потім скажуть: та ми нічого не знали.
Чи можлива поява військ НАТО в Україні в разі якоїсь надзвичайної та гострої кризи?
Якщо станеться гостра криза, буде регіональна війна. Скажу зі стовідсотковою впевненістю, що Путін у разі кризової ситуації і прибуття іноземних сил в Україну, постарається захопити один-два гарнізони таких військ. Він використає цю ситуацію, щоб виторгувати собі перемовну позицію і сказати: дивіться, я вас переміг - ви хоч і натівці, але слабаки.
У такому разі ситуація лише погіршиться, збільшиться масштаб війни. Усе це зіграє на руку Путіну, адже він про це лише мріє. Адже як йому повернути визнання на міжнародній арені? Втягуванням у війну третіх країн. І Путін цим країнам заявить, наприклад, наступне: застосовуйте 5-ту статтю, інакше я вас тут усіх переб'ю. А це вже світова війна. І тоді Путін вестиме перемовини із лідерами НАТО - Байденом, Шольцем і Макроном, а не з Києвом. Сяде за стіл перемовнин і буде їм загинати пальці своїми вимогами.
Україна підписала угоди про безпеку з Британією, Німеччиною, Францією, Італією, Данією та Канадою. Як працюватимуть ці договори у військовому плані? Чи не повторять вони долю Будапештського меморандуму?
Насправді ці угоди до безпеки практично жодного стосунку не мають. Просто нам їх так підносять. Йдеться про угоди щодо довгострокового співробітництва в оборонній сфері. Ми разом із країнами-союзниками об'єднуємо зусилля в розробці, створенні та виробництві озброєнь. Ось тут, у цій частині, угоди працюватимуть.
Що стосується безпекового питання, яке зазначено навіть не у всіх цих документах, там прописано, що в разі загрози кризи, країни-підписанти починають проводити з нами консультації щодо надання військово-технічної допомоги. Це в разі загрози кризи, під якою ми всі маємо на увазі напад Російської Федерації. Там навіть не сказано про напад іноземних військ або будь-якого агресора. Тому угоди, які політики нам підносять як гарантії безпеки, такими не є.
До того ж консультації в рамках так званих гарантій безпеки діють лише з моменту юридичного оформлення закінчення війни. Це механізм на перехідний період до вступу в НАТО після правової фіксації завершення війни.
Тоді виходить, що цей перехідний період може тривати скільки завгодно, доки не завершиться війна.
Абсолютно правильно, цей період може тривати, скільки завгодно. І головна фішка полягає у тому, що юридичного оформлення завершення війни може не бути ніколи. От у чому підводний камінь. Навіть якщо ми вийдемо на кордони 1991 року, розіб'ємо російські війська і відновимо свою територіальну цілісність, ніхто не гарантує, що після цього Путін погодиться підписати з нами мирний договір.
Ба більше, можливий ізраїльський варіант розвитку подій, що включає обопільні обстріли з росіянами через державний кордон. Ми створюватимемо буферні зони і відселятимемо цивільних осіб із прикордонних районів, як уже відбувається в Харківській і Сумській областях. І тоді жодні гарантії безпеки взагалі ніколи не набудуть чинності. У такому разі нас не візьмуть і до НАТО, оскільки процедура євроатлантичної інтеграції не запуститься, доки не буде документального оформлення закінчення війни.
Нещодавно генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що Україна отримає право застосовувати літаки F-16 по території Росії. Також у Фінляндії дозволили Києву використовувати свою зброю за межами української держави. На вашу думку, чи може Захід загалом змінити принципову позицію щодо застосування своїх озброєнь по російській території?
Північноатлантичний альянс максимально дистанціюється від нашого конфлікту. Не підходить навіть на гарматний постріл, щоб блок не втягнули у військове протистояння, і все це не призвело до світової війни. Саме НАТО не передало нам жодного патрона, тому Столтенберг може говорити все, що завгодно. (Україна отримує озброєння не від НАТО, як організації, а в рамках домовленостей із країнами-союзниками, які входять до Альянсу, - ред.)
Якщо говорити про Фінляндію, подивимося, яке озброєння вона нам передасть. Поки що Гельсінкі важких озброєнь нам не передавали. Навіть артилерії, якою ми могли би бити по Російській Федерації.
Загалом, удари по Росії західною зброєю - дуже гарна ідея. Я думаю, ми до цього прийдемо. Згодом зброя іноземного виробництва, продана або подарована Збройним силам України, буде повністю вважатися нашим штатним озброєнням. І ми зможемо застосовувати її на свій розсуд, ні в кого нічого не питаючи. Так має статися, інакше ця війна ніколи не закінчиться.
Китай посилив свою риторику щодо підтримки Росії. Спеціальний представник уряду КНР у справах Євразії Лі Хуей знову проводить тур Європою для обговорення питань завершення війни Росії проти України. У чому полягає інтерес Китаю? Чи може Пекін значно посилити військову підтримку Москви?
Китай дійсно може посилити військову підтримку Росії. Пекін зацікавлений у тому, щоб війна закінчилася якомога швидше. У китайців складна економічна ситуація і їм все одно, яким шляхом відбудеться завершення війни. У Китаї розраховують, що чим швидше вона закінчиться, тим скоріше почнеться пожвавлення китайської економіки.
До того ж Китаю потрібно вирішувати питання зі своїм головним торговельним партнером - Сполученими Штатами. Саме американці - головний партнер Пекіна з торгівлі, Росія - лише придаток. Пекіну потрібно, щоб закінчилася війна, і були зняті санкції. КНР потрібні ринки збуту: американський, європейський і російський. А яким шляхом закінчиться війна, Китаю не важливо.
Тому Китай іде шляхом найменшого спротиву, який передбачає припинення вогню і мирні перемовини. Як сказав головний дипломат і очільник адміністрації Сі Цзіньпіна Ван І, головне - почати перемовини, а далі вони можуть тривати нескінченно.
Варіант, у якому зацікавлений Китай, - умовний Мінськ-3 або Стамбул-2. До речі, міністр закордонних справ Туреччини Чавушоглу вже провів зустріч із Лавровим, і там вони, мовляв, вирішили, що почнуться перемовини щодо припинення вогню. Що називається, мені не сказавши, мене оженили. Уже домовилися про Стамбул-2. І Пекін буде на це тиснути, щоб досягнути своїх цілей: припинити вогонь, заморозити конфлікт, скасувати санкції і почати спокійно собі торгувати і пересувати кораблі.
Проте президент Туреччини Реджеп Ердоган уже говорив, що Туреччина принципово підтримує завершення війни Росії проти України на базі реалізації формули Зеленського.
Правильно, за столом перемовин Туреччина буде формально підтримувати формулу Зеленського. І щоразу в Стамбулі у Росії питатимуть: ну що, ви будете виводити війська? А представники Москви дадуть відповідь: ні, ми ж це завоювали, треба врахувати реалії сьогодення. Адже саме так весь час лунає російська риторика. Це як у фільмі Іван Васильович змінює професію: "Кемську волость вимагають, воювали, кажуть, то подай її сюди". Так само і тут. І це буде нескінченна розмова - глухого з німим, як було в Мінському форматі.
От як було в Мінському форматі: перший пункт - припинення вогню, за яким відведення військ. Щоб не топтатися на початку, було вирішено починати з будь-якого пункту, який був готовий. Після цього припинення вогню відсунули на задній план і почали обговорювати гуманітарні питання, а далі - зміни до Конституції і статус легалізації "Л/ДНР". І тут буде те саме.
Таким чином, Китай шантажуватиме США допомогою Росії? Мовляв, якщо Пекін і Вашингтон не врегулюють свої питання, КНР посилить підтримку Москви.
Абсолютно правильно. Китай скаже Сполученим Штатам, мовляв, дивіться, який придаток ми отримали. І тепер можемо впливати на політику Росії: придбаємо в них нафту і вирішуватимемо, чи давати валюту, чи допомагати у відновленні та будівництві військово-промислового комплексу, чи ні. Китай зможе вільно інвестувати.
От міністр фінансів Росії Силуанов уже, грубо кажучи, рік довбає мізки китайцям, щоб вони надали Кремлю кредит у юанях. Грошей у Москви немає, і вона випрошує їх у Китаю. Але ми ж розуміємо, куди ці гроші підуть - на танки.
Китай бачить у Росії більше сировинний придаток чи все-таки об'єкт для відчуження територій?
Обидва варіанти. У будь-якому разі, Китай бачить Росію країною третього сорту і своєю колонією.
Утім, ми помиляємося, коли сподіваємося, що Росія розвалиться, і цьому посприяють Китай та Америка. На жаль, це не так. Пекін і Вашингтон розглядають РФ як цілісну державу. Їм потрібна диктатура Путіна в Росії, вона влаштовує, оскільки за такого режиму є гарантія того, що на одній шостій суші не буде громадянської війни, де кожен сам за себе. Американці та китайці цього зовсім не хочуть.
Тому ані Китай, ані Сполучені Штати не дадуть Росії розвалитися. Нам допомагатимуть, щоб ми знищували військовий потенціал Росії і значно послаблювали перемовну позицію Москви. Але водночас докладуть максимум зусиль для збереження цілісності Росії. Адже в іншому разі вони отримають хаос на величезній території та незрозумілу ситуацію з ядерними арсеналами, коли незрозуміло, кому, скільки та які дістануться бомби та боєзаряди. КНР і США цього не треба. Їм потрібна керована Росія - чи то концтабір, чи то демократична країна. Навіть вигідніше концтабір, тому що там не буде плюралізму думок і незгодних.
Олег Володимирович Жданов (30 березня 1966, Дрезден, НДР) – радянський та український військовик, полковник запасу ЗСУ, український військовий експерт.
З 2016 року часто пише статті в українській, російській, білоруській та іракській пресі. Відкрив власний ютуб-канал, у якому випускає відео з аналітикою бойових дій, де має понад 900 тисяч підписників та 63 млн переглядів, пише Вікіпедія.