Останнім часом серед державних структур у Росії почалася нова хвиля посилення так званих приватних військових компаній. На додачу до досі існуючого "Вагнера", путінська партія "Единая Россия" почала створювати угруповання з футбольних фанатів.
В інтервʼю Главреду політолог, радник керівника УДА з інформаційних питань Вадим Денисенко розповів про причини створення та посилення керівництвом Кремля приватних військових кампаній, перспективу альтернативних виборів в Росії та можливі причини протестів всередині РФ.
У ГУР України заявили про створення ПВК “Еспаньйола” з футбольних ультрас для “Единой России”. Про що свідчить така тенденція – для чого ледь не кожна держструктура в РФ їх створює?
Я не можу сказати про тенденцію до збільшення. Справді, з'явилася інформація про створення “Еспаньйоли”, але це повʼязано виключно з тим, що сьогодні російська влада розуміє, що її головний внутрішній ворог – це не ліберали, а ультранаціоналісти та ура-патріоти.
І один зі способів російської влади загнати їх до певного зрозумілого для влади русла – створення ПВК. З одного боку, вони саджають частину таких людей – це ми бачимо на прикладі Гіркіна-Стрєлкова, а також раз на три-чотири дні відбуваються посадки націоналістів у тих чи інших регіонах РФ. Частину маргіналізують – це простежується у випадку з воєнкорами, яких просто купують і вони починають говорити в один голос з усіма кремлівськими ЗМІ.
Як надалі виглядатиме “Еспаньйола” – складно сказати. Але з цієї точки зору, процес досить логічний.
Але ж якщо повернутися до ситуації з “Вагнером” як однією з найбільш відомих російських приватних компаній, то він нікуди не подівся навіть після ліквідації Пригожина – навпаки, його продовжують спонсорувати, тільки тепер він підпорядкований міністерству оборони РФ. Тобто від нього не відмовилися.
Ситуація з ним виглядає інакше. Насправді ПВК “Вагнер” сьогодні розділили на дві частини. Першу, африканську частину, де всіма процесами, з одного боку, керує заступник міністра оборони Євкуров, а з іншої сторони – головне управління штабу розвідки Генштабу РФ. Африканські активи дуже важливі для Російської Федерації для функціонування її економіки та створення за потреби РФ точок напруги у світі. Зокрема, найголовніший африканський проект, який зараз хоче провернути Росія – будівництво атомної станції у Буркіна-Фасо, чого неможливо зробити без африканської частини “Вагнера”. Але, підкреслюю, вона має подвійне підпорядкування, і заступник міністра оборони виділений виключно від цей функціонал.
Другу, українську частину “Вагнера”, набрану переважно з зеків, передали у підпорядкування Росгвардії, і на цей момент вони функціонують в дещо розширених межах. Але на це потрібно дивитися як на вічну історію Путіна з постійного створення балансів і протистоянь. Посилюючи Золотова, керівника Росгвардії, він тим самим частково балансує армію в особі Герасимова та Шойгу.
До речі, Шойгу раніше також створював власний загін, який називали його приватною армією…
Так говорили про ПВК “Редут”, яка сьогодні не стільки в Міноборони РФ, а в ГРУ. Нею, перш за все, займалося керівництво ГРУ в особі Костюкова, але сьогодні “Редут” виконує функції не самостійної одиниці на фронт, а такого собі центру з набору контрактників. Тобто його функціонал відрізняється від “Вагнера” – це не окрема одиниця, а один із елементів для уникнення прямої мобілізації в РФ.
Чи може загалом активізація процесу створення кампаній та їхнє посилене фінансування напередодні президентських виборів свідчити про те, що Кремль досі боїться протестів і шукає способи для їхнього стримування за потреби?
Якщо дивитися на цю історію, як на повторення “Вагнера”, то це не так – станом на зараз, вірогідність такого сценарію мінімальна, якщо взагалі не нульова. Принаймні до президентських виборів. Але в той же час Кремль завжди боїться подібних історій, і тому Путін старається утримувати баланс. Є різні відомства зі своїми силовими частинами, які дуже часто між собою конкурують.
Путіну слід чекати “чорних лебедів” не стільки від військових, а від соціально-економічної ситуації. Починаючи з умовної “яєчної” кризи та завершуючи усім, що відбувається в Підмосковʼї чи Волгограді, де прорвало труби і тисячі людей знаходяться без тепла і світла.
Наскільки серйозно ці соціальні катаклізми впливають на рейтинг Путіна та російської влади загалом?
Путін, ймовірно, виграє вибори з результатом 80-85 відсотків. Причому його реальний рейтинг від тих, хто визначився і прийде на вибори становить 73-74 відсотки. З цієї точки зору подібні історії менше стосуються самого Путіна, тому що до нього не липне ані корупція, ані такі побутові речі. Адже росіяни пробують його вигородити навіть коли розуміють, що він неправий.
Чи впливатиме це ситуацію в РФ загалом? Так. Але, в першу чергу, матиме вплив погіршення життя. Станом на зараз 42 відсотки росіян говорять про погіршення рівня їхнього життя. І протягом 2024 року збільшення російського оборонпрому буде відбуватися виключно завдяки погіршенню життя середнього росіянина, а також інфляції і девальвації рубля. Тому до середини 2024 року приблизно половина населення Росії буде говорити про те, що стан їхнього життя погіршився.
Чи призведе це до якихось бунтів говорити складно, тому що ніхто в світі не розуміє, де ця пружина розривається. Зараз можна говорити лише про те, що російська влада зробила все, що від неї залежне, щоб у РФ не було навіть квазіопозиції. Навіть комуністи та ЛДПР, фактично, зникають з політичного ландшафту – їх тримають на штучному диханні, і поки що влада не розуміє що з ними робити, тобто чи заводити їх до наступного парламенту, чи ні. Станом на зараз єдина інтрига цих виборів – скільки відсотків дадуть представнику комуністів, який поки що має три відсотки підтримки. Тобто інтрига лише у тому, чи домалюють йому умовних сім-вісім відсотків, щоб зробити з нього умовного другого кандидата.
Якщо вже ви згадали про опозиціонерів, то як би ви прокоментували заяву Марка Фейгіна про намір провести альтернативні онлайн-вибори президента Росії, де росіяни мають реєструватися за допомогою біометричних паспортів? Як загалом варто ставитися до подібних ініціатив альтернативної влади?
Чесно кажучи, я не бачив цієї заяви, але з моєї точки зору, те, що можна називати ліберальною опозицією, в Росії просто не існує в природі – вона взагалі не має більш-менш вагомих впливів на ситуацію в РФ. Реєструватися на опозиційних виборах буде означати розкрити себе і, фактично, зізнатися в тому, що виступаєш проти влади. Тобто це, наче явка з повинною. Це приблизно те саме, як підтримати Явлінського на виборах, який і влітку сказав, що висуватиметься у кандидати, якщо збере мільйон підписів на свою підтримку. Тобто мільйон росіян мають сказати “Ми проти війни”, і отримати свої відповідні терміни у 7-8 років. Звичайно, ніхто цього не робитиме, тому це мертвонароджені речі, які працюють на Кремль. Мовляв, жоден антивоєнний порядок денний не працює, і ніхто не підтримає цих ідей.
Денисенко Вадим Ігорович (нар. 7 квітня 1974, Київ) – журналіст, бізнесмен, народний депутат України VIII скликання. У 1997 закінчив Київський університет імені Т.Шевченка, спеціалізація «Українська мова і література», в 1998 – факультет гуманітарних наук Києво-Могилянської академії.
Доктор історичних наук (дисертація про створення авторитарного режиму Віктора Януковича, співзасновник Еспресо TV, співавтор книги про наріжні закони функціонування політики "політики не брешуть"), пише Вікіпедія.
Виконавчий директор Українського інституту майбутнього (2020-2023).
З вересня 2023 і дотепер – радник керівника Української добровольчої армії (УДА) Дмитра Яроша з інформаційних питань.