Для України 2022 рік став періодом найважчих випробувань і найбільших трагедій за час її незалежності – повномасштабна війна, розпочата Росією 24 лютого, забрала тисячі життів і зламала мільйони доль.
От тільки перші ж тижні війни зруйнували міф про могутність російської армії, оскільки жодна з цілей, яку ставив перед нею Кремль, починаючи цю божевільну бійню, так і не була досягнута. І тепер Збройні сили України поступово відтісняють російські війська, звільняючи окуповані території.
Однак російський диктатор Путін, як і раніше, відмовляється визнати, що Україна йому не по зубах, і, як повідомляють у ГУР, готує нові наступальні операції в 2023 році, в тому числі повторну атаку з півночі, з території Білорусі.
Військові експерти поділилися з Главредом своїми прогнозами на 2023 рік і розповіли, що може відбуватися на українських фронтах у короткостроковій і довгостроковій перспективах, коли може закінчитися війна, чи настане мир після виходу ЗСУ на кордони 1991 року, а також після яких подій Росія залишить Україну в спокої.
У найближчій перспективі найбільш небезпечним напрямком залишатиметься Донецька область, район Бахмута, де з перемінним успіхом йдуть дуже запеклі бої. У найближчі два-три місяці може бути реалізований небезпечний сценарій одночасного завдання ударів із двох напрямків – з півночі (з Білорусі) і зі сходу (з Донецької області). Який із цих двох напрямків виявиться головним, який – відволікаючим, поки що прогнозувати зарано, але теоретично можливі обидва варіанти.
2023 рік буде роком важких боїв. Об'єктивних передумов для успішного завершення військової кампанії поки що немає, тому потрібно налаштовуватися на продовження важкої кровопролитної війни.
Крім того, важливо розібратися, який сенс кожен із нас вкладає в слово «перемога». Припинення боїв – це ще не перемога, а лише перепочинок перед наступною війною. Перемога повинна гарантувати безпеку України, щоб бути впевненими в тому, що нашим дітям і онукам протягом хоча б трьох поколінь не доведеться повторити шлях їхніх батьків і дідів, які зараз на передовій. А умовою для цього є зовсім не звільнення всієї території України, включаючи півострів Крим, а або процес демілітаризації Російської Федерації в результаті поразки в цій війні, або – найбільш оптимальний варіант – дефрагментація російської держави на складові. Тільки це може гарантувати існування в майбутньому незалежної європейської України.
Тому передчасно говорити про те, що в 2023 році можна розраховувати на закінчення війни.
Вихід на кордони 1991 року – це процес ще як мінімум двох-трьох років. Якщо наші західні партнери не змінять свого бачення того, що відбувається зараз в Україні і ймовірних сценаріїв завершення війни, самостійно українці не зможуть досягти успіху військовим шляхом. А, на жаль, настрої на Заході змінюються дуже і дуже повільно.
Неквапливість Заходу пояснюється зовсім не бажанням затягнути війну, щоб послабити Росію, а тим, що більшість західних політиків, як і на початку 90-х, панічно бояться неконтрольованого поширення зброї масового ураження в результаті програшу Росії і розпаду її на складові. Це і є той фактор, який досі стримує процес надання Україні військової допомоги.
Водночас Росія ще сильна, в тому числі економічно й фінансово. Санкції якщо і дадуть якийсь ефект, то в перспективі трьох-п'яти років. Та й то за умови жорсткого контролю над їхнім дотриманням, адже зараз РФ вдається частково їх обходити. Розповіді про те, що в Росії по селах із постаментів знімають Т-34, пам'ятники Другої світової війни, знову-таки не відповідають дійсності. Також Росія продовжує виробляти 40-80 ракет на місяць, і цього достатньо, щоб щомісяця завдавати два удари. Тому розповіді про те, що залишилося ще трохи, і завтра росіяни почнуть воювати луками і палицями, – це неправда. Запасів у Росії ще достатньо.
Одним словом, дивлячись у 2023 рік, потрібно бути не оптимістами, а реалістами. Перемога, без сумніву, буде за Україною, але вона не відбудеться завтра.
2023 рік стане роком контрнаступних дій, і це завершальна фаза війни, активна частина якої триває від 24 лютого. Однак закінчення війни буде прямо залежати від обсягів поставок озброєнь Україні: якщо поставок не буде або вони будуть недостатніми, конфлікт затягнеться на невизначений термін.
Створюється враження, що у США своє бачення ходу цієї війни, тому вони особливо не поспішають. Незважаючи на те, що затягування війни невигідно нікому, за її допомогою вирішуються геополітичні завдання. Головне з них – послабити Росію настільки, щоб вона була згодна на будь-які умови. Швидка перемога України цьому не посприяє, адже з Росії потрібно витягнути весь її військовий потенціал, щоб Путін залишився біля розбитого корита.
Коли Путін починав війну, у нього було все – і регулярна армія, і озброєння, і інше, а сьогодні у нього озброєння закінчуються, з мобілізацією проблеми, тому завтра кремлівські еліти можуть сказати йому закінчувати війну. У цьому випадку в Росії почнеться політична криза, і Путіну доведеться піти на компроміс, чого він зробити не може. Тому, швидше за все, компроміс буде досягатися вже після його відсторонення від влади. Росія тоді вже буде настільки ослаблена і знекровлена війною, що її нові представники погодяться на все: і на кордони України 1991 року, і на те, що Крим – це Україна, і на передачу ядерної зброї під контроль МАГАТЕ. Але домогтися всього цього можна тільки військовим шляхом.
Зараз Росія вже близька до цього стану, більшу частину шляху вона пройшла. РФ втратила регулярну армію, яка дозволяла Путіну залишатися в кріслі президента, і тепер трон фактично повис у повітрі – без регулярної армії, тільки на поліції і Росгвардіі далеко не заїдеш. Тим більше, Путін зачепив глибинний народ мобілізацією, через що в Росії цілком може повторитися ситуація 1917 року.
Війна може затягнутися ще як мінімум на рік. Путін здатний вести таку-сяку війну затяжного характеру, коли буде один танк на роту, два-три кулемети на взвод, а решта будуть озброєні або ППШ-41, або гвинтівками Мосіна. Путін протримався б іще рік до моменту, коли російський народ відмовився б воювати за його ідеї.
Головне тут полягає в тому, що Захід не перестане давати Україні зброю, тому що вже спалені всі мости, ставки зроблені. Адже якщо Путін виграє в цій війні, світ отримає другого Гітлера, і це буде катастрофа вселенського масштабу.
У 2023 році ймовірність повторного походу на Київ виключати не можна, але зараз вона мінімальна. У Росії немає війська, яким можна піти на Київ. А білоруська армія чим далі, тим менше готова до участі в бойових діях, як і білоруське суспільство.
Крім того, в новому році бойові дії цілком можуть початися в Криму. Взагалі, Крим можна звільнити лише двома шляхами: або шляхом відсторонення Путіна від влади, коли нові представники Росії мовчки виведуть російські війська з півострова; або шляхом проведення ЗСУ комплексної операції із заходом до Криму та звільнення його від російських військ. Але до того потрібно добити Кримський міст, оскільки цей крок матиме великий психологічний вплив: у російських військ з'явиться розуміння, що це півострів, глухий кут, і, якщо вони не виходять звідти через перешийок, поки є сухопутний коридор до Росії, значить, опиняться у вогневому мішку, в пастці.
Як би там не було, крапку у війні поставить зміна правлячого режиму в Росії. Однак це дасть лише перепочинок на кілька десятиліть, максимум на сто років. Глобальною геополітичною перемогою стане розпад Росії. Інакше в Росії не переживуть поразки, і з часом російський шовінізм усе одно вилізе назовні і переможе, і росіяни будуватимуть імперію.
По суті, сьогодні є три варіанти закінчення війни: або заморожений конфлікт низької інтенсивності, як в Ізраїлі (можливе також розмежування військами ООН двох протиборчих сторін), або підписання угоди (але це відкладена війна, щоправда, на великий термін), або розпад Росії (це буде остаточною перемогою).
Для ЗСУ в 2023 році будуть два стратегічних напрямки. Перший із них – вихід на узбережжя Азовського моря з метою відрізання херсонсько-кримського угруповання від поставок із Росії, після чого послідує деокупація Запорізької та Херсонської областей, а також Криму. Ця операція буде проводитися, коли вдарять морози – з кінця січня і протягом зими.
Після виконання цього завдання, коли наш тил буде захищений, ЗСУ зможуть зайнятися донецьким угрупуванням. Для цього буде здійснено вихід з-під Сватового на Луганськ, а потім відрізання донецького угруповання від російських поставок. Це означатиме вихід з-під Луганська на Краснодон поблизу Таганрога, а далі знищення донецького угруповання. Швидше за все, з цим ми впораємося до середини весни 2023 року.
Таким чином, за кілька місяців ЗСУ вийдуть на кордони 1991 року, і лінія фронту буде проходити вже по сухопутному кордону України і Росії. На цьому етапі ми перейдемо в режим глухої оборони. Далі перед нами стоятиме завдання або вступу в НАТО, або отримання гарантій безпеки Альянсу і примусу Росії до миру.
Примус Російської Федерації до миру на цьому етапі буде відбуватися за допомогою санкційного тиску і припинення відносин із РФ до повного її розвалу. А розпад Росії, думаю, відбудеться приблизно в 2024 році.
Повна перемога для України в цій війні – це розпад Російської Федерації на частини. Тому вихід на кордони 1991 року і перехід до глухої оборони – це тільки проміжний результат.
Нам потрібно встигнути вийти на кордони 1991 року до середини весни, оскільки до травня у Росії вже буде 300-тисячне військо – контрактне, більш-менш підготовлене. І по тій межі, де пройде лінія фронту на момент задіяння цих 300 тисяч російських контрактників, буде і гаряча лінія війни. Тому нам так важливо до початку травня вийти на кордони 1991 року, щоб уже цей фронт утримувати в режимі оборони з середини весни і до повного розпаду Росії.
Якщо ми не встигнемо, то все затягнеться років на 10. Це буде приблизно такий самий конфлікт, як був по межі ОРДЛО.
Крім того, бойові дії точно будуть перенесені на територію Російської Федерації, як мінімум, у двох локаціях. По-перше, в районі Валуйок. Це дуже важливий пункт для росіян, який потрібно обов'язково купірувати, щоб зняти проблему з Харківської та Луганської областей. По-друге, в районі Таганрога – про це сказано вище. Потім, зрозуміло, ми з цих російських територій підемо до російсько-українського кордону.