В останні кілька місяців керівництво Франції відзначилося низкою заяв про допомогу Україні, однак досі жодна з них не була втілена в життя. А тепер Франція має навести лад у парламенті, що ризикує створити загрозу не тільки для надання нової допомоги, а й застосування раніше узгодженої. Главред дізнавався, коли обіцянки Макрона можуть бути втілені в життя.
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну риторика Франції, яка входить до двадцятки країн, що найбільше допомагають Україні в боротьбі з РФ, зазнала значних змін. Адже на початку вторгнення президент Еммануель Макрон неодноразово зідзвонювався з російським диктатором Володимиром Путіним і говорив про необхідність домовлятися з ним. Ба більше, Макрон навіть говорив, що не можна "принижувати" Росію через війну в Україні, щоб, "коли завершаться бойові дії, ми могли прокласти вихід дипломатичним шляхом".
Пізніше від французького лідера лунали заяви, в яких неодноразово він пропонував українцям сісти за стіл переговорів.
А напередодні українського контрнаступу у квітні 2023 року, Макрон, за даними Bloomberg, навіть звертався до влади Китаю, щоб створити спільний орган, який можна було б використати під час мирних переговорів між Україною і Росією, які Франція мала намір почати до літа. Такі кроки входили в тодішній план Макрона, який спирався на довгострокові гарантії безпеки для України, спрямовані на стримування Росії від майбутніх актів агресії.
Однак після переобрання президентом, Макрон встиг зробити кілька гучних обіцянок щодо допомоги Україні. Так, окрім далекобійних ракет SCALP, які Париж уже передав Києву, французький лідер також обіцяв відправити в Україну війська в разі прориву оборони Росією. Одразу після цього Росія запустила хвилю дезінформації про нібито відправлення військ, що вже відбулося, що довелося спростовувати МЗС Франції.
Крім ракет, Макрон також обіцяв відправити в Україну літаки Mirage-2000.
"Вони дадуть змогу Україні захистити свою територію і повітряний простір", - заявляв Макрон, уточнивши, що українські пілоти зможуть пройти навчання у Франції для пересадки на Mirage вже до кінця 2024 року.
Особливо нерішучість Франції та інших країн Заходу насторожує на тлі заяв про можливе відправлення військ КНДР в Україну, про яке заговорили Москва і Пхеньян у рамках раніше підписаного між країнами договору про співпрацю.
На думку політолога, викладача КНУ імені Тараса Шевченка Петра Олещука, Франція одноосібно нічого не вирішує. А тому для реальної відправки військ потрібне колективне рішення і конкретний прецедент.
"Є держави-союзники, але настрої серед них різні. Макрон своїми заявами вже почав впливати на дискурс. Що важливо, оскільки Україні потрібні не стільки військові контингенти, а й вирішення питання з обслуговуючим персоналом для озброєння. Для початку потрібен прецедент - наприклад, якщо спочатку відправлять групу техніків, які будуть, наприклад, ремонтувати французькі гаубиці або системи ППО. Якщо вони будуть, і інші країни побачать, що це не призводить до так званої ескалації, ситуація буде дещо іншою", - каже Олещук.
Петро Олещук - політолог, викладач КНУ імені Тараса Шевченка. Народився в Прип'яті 1983 року. Закінчив у 2006 році філософський факультет університету імені Шевченка. Автор понад 30 наукових праць із політології, пише my.ua.
Наразі, зазначають експерти, існує низка ризиків, пов'язаних зі зниженням підтримки з боку Франції через внутрішні проблеми. А президенту Макрону найближчим часом буде непросто, адже йому не тільки доведеться формувати парламент за допомогою коаліції, що невластиво для політичної традиції Франції, а й фактично шукати компроміси як із правою, так і з лівою партіями. Насамперед, йому доведеться рахуватися з думкою ультралівих, партії "Новий народний фронт" (ННФ), яка здобула перемогу на парламентських виборах уперше за 30 років.
"У поточного переможця багато протиріч всередині власного блоку. І, найімовірніше, президент намагатиметься скористатися розбіжностями між ключовими складовими ННФ... Якщо Макрон зуміє скористатися цими розбіжностями, це дасть змогу блоку президента мати вирішальний голос під час формування коаліції", - зазначив аналітик, фахівець зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики Юрій Богданов.
Юрій Богданов - блогер, аналітик, фахівець зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики. Колишній радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. У 2010 закінчив Київський національний економічний університет.
Експерти вважають, що навіть після перемоги ультралівих на виборах ставлення Франції до допомоги Україні в гірший бік навряд чи зміниться. "Усе залежатиме від того, як буде сформовано коаліцію. Переважна більшість політсил, які входять до ННФ, є прихильниками допомоги Україні. Є близько 70 депутатів з ультралівих партій, які виступають за обмеження або умиротворення РФ, але вони в меншості", - розповів "Главреду" політичний експерт Ігор Рейтерович.
За його словами, у разі, якщо коаліцію у Франції буде створено спільно з партією Макрона, і на чолі неї буде прем'єр-соціаліст (оскільки партія-переможець явно вимагатиме від Макрона верховенства), то, найімовірніше, допомога Україні продовжиться в тому самому контексті, що й зараз. Тобто в цьому випадку Франція продовжить виконувати раніше взяті на неї зобов'язання, без кардинальних заяв про посилення підтримки, але з можливою дискусією про обмеження ударів по території РФ (на цьому, до речі, до свого розгрому на виборах наполягала "подруга Путіна" Марін Ле Пен).
"Не варто забувати, що Франція - це президентська республіка, і у Макрона буде багато можливостей, щоб дотиснути хоча б ті рішення, які були ухвалені за попереднього парламенту. Але відправка військових не була реальною навіть під час заяв Макрона про це. Для нього це було інструментом стратегічного тиску на Росію, але це питання не порушуватимуть. На відміну від розмов про французьких інструкторів", - зазначив Рейтерович. І додав, що дії Франція навряд чи будуть співзвучні зі спробами умиротворення агресора.
Ігор В'ячеславович Рейтерович - кандидат політичних наук, доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У 1999 - 2002 рр. працював політичним аналітиком в Агентстві стратегічних досліджень і технологій "ВІКНА".
У 2003 - 2006 рр. обіймав посаду провідного політичного аналітика БФ "Співдружність", заступника головного редактора журналу "Національний інтерес", головного редактора "Короткого огляду інформаційного простору України".
Починаючи з 2006 року присвятив себе науковій та викладацькій діяльності. З 2021 року - доцент кафедри парламентаризму Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби Київського національного
університету імені Тараса Шевченка.