Рейтинги, які останнім часом масово публікуються різними установами, показують помітну стабілізацію електорату основних політичних гравців. Мабуть, уже можна казати про формування "ядерного електорату" не лише у ЄС-Порошенка, ОПЗЖ-Бойка-Медведчука та Батьківщини-Тимошенко, але й СН-Зеленського. Це особливо помітно напередодні другої річниці його вступу на посаду.
Мабуть, для декого із політиків, які обіцяли повернення через рік, це і справді видається дивним, але нічого з прогнозованого два роки тому "найвидатнішими аналітиками" не відбулося. При цьому, від кількості різноманітних проблем та конфліктів, про які говорять щоденно у медійному просторі, захоплює подих. Але електоральна ситуація залишається досить стабільною.
Читайте такожРейтинг партій: названі політсили, яким українці довіряють кермо владиНі, я розумію, що творці ідей про "випромінювачі 1+1, які 2 роки тому зробили Зеленського президентом", вигадають нам не одну історію про "хитрі політтехнології", які і забезпечують цей результат, але часто відповідь є простішою, аніж може видаватися на перший погляд.
Насправді, тут злий жарт зіграло те, що не лише кожен генерал готується до минулої війни, але так само роблять і політтехнологи з величезним досвідом. Здавалося, все треба було звести до відомої та зрозумілої задачі: "модель Ющенко". Але Зеленський "чомусь" повторювати цю модель не захотів, і досить швидко "намацав" кнопку, педалюючи яку можна тримати електоральні процеси у певних рамках. Та й з виборцем не все так просто.
Ну не любить у своїй масі виборець тих, кого відкинув 2019 року заради електоральної авантюри, вже так вони його тоді "дістали". І не полюбить, бо країна стала іншою.
Читайте такожРейтинг Зеленського різко пішов вгору: всі даніПоказово, що зараз в інформаційному просторі розвивається скандал за участю лідерів двох провідних "старорежимних сил", які постійно декларували рішучу боротьбу одне з одним, а у реальності вибудовували відносини на геть інших засадах. І тут немає нічого дивного, або нового. Так українська політика жила десятиліттями. Розбилися на дві групи, розігруємо "запеклу битву" для "народу", а самі, тим часом, "робимо реальну політику" - приховану та максимально непублічну, засновану на підкилимних торгах, і яка не має жодного стосунку до того, що вкидається в якості політики "широкому загалу". Власне, це все непогано працювало, поки вся публічна політика творилася на політичних ток-шоу, які з таким інтересом дивилися українці ще десятиліття тому. Але цей час минув, минули і політичні протистояння того часу, і, власне, мав минути і час тодішніх політиків, але вони вперто тримаються за надію якось повернутися. Але кожне підтвердження старих і зручних "схем" слугує черговим свідченням того, що це не можливо. Країна змінилася, суспільство теж змінилося. Найголовніше, що зміни ці - незворотні. І стосуються вони не стільки персон, скільки умов, у яких ці персони працюють. Усе буде по-іншому, усе буде не так, як було раніше.
З влади остаточно спав ореол сакральності, а, отже, і закритості. Змагатися у політиці тепер будуть представники "нового призову", частину з яких ми поки що можемо і не знати. А от стара модель: розбилися на дві групи і граємо у "проросійських совків" і "патріотичних патріотів" - уже точно працювати не буде.