На момент здобуття незалежності Україна вже мала більшу частину формальних атрибутів та інститутів державності. Однак пішла не шляхом наповнення їх новим змістом і оптимізацією функціоналу, а найпростішим шляхом – екстенсивного розвитку.
Це призвело до того, що країна на десятиліття застрягла в пострадянській реальності. В якій еліти сприймали незалежність тільки як можливість до безконтрольного особистого збагачення. А населення було змушене сфокусуватися на вирішенні завдання елементарного виживання.
У такій ситуації декларування багатовекторності, європейської та євроатлантичної інтеграції, слов'янської єдності, Єдиного економічного простору, Балтійсько-Чорноморського співробітництва, пріоритетного розвитку відносин з Росією/США/Китаєм, соціально відповідальної держави, ринкової та ринково-планової економіки тощо – було явною фікцією. За численними "вивісками» і "векторами" завжди ховалося одне і те ж - бажання законсервувати ситуацію, вигідну кільком сотням політико-економічних гравців. Те, що системна модернізація є єдиною можливістю збереження і розвитку країни - фактично навіть не обговорювалася.
Читати такожЧому Майдани не наблизили Україну до ЄвропиПри цьому боротьба між Росією і Заходом за вплив на Україну була одним з факторів збереження пострадянського застою. Поділ країни на "прозахідний" і "проросійський" табори блокував формування власного національного порядку денного і формування прийнятної для більшості українців моделі майбутнього.
Відсутність зрозумілого і загальноприйнятого уявлення про майбутнє країни призвела до того, що в Україні так і не сформувалася зріла партійно-політична система, суспільство не змогло генерувати альтернативи курсу, нав'язаного політичними елітами. Але суспільство розвивалося все ж більш високими темпами, ніж еволюціонував політичний клас. Це призвело до відкритого конфлікту під час Майдану.
Європейський вибір був гаслом – але не був головною вимогою. Головною вимогою була демократизація і модернізація країни, щоб влада менше брехала, менше крала, поважала громадянина.
Читати такожЗеленський здувся, попереду новий майданДуже скоро стало очевидним, що Майдан 2014 р. не став джерелом суспільних перетворень. Він не вирішив жодної з проблем, що накопичилися, а фактично перетворився на джерело нової руйнівної політичної кризи, яка обернулася людськими, економічними і територіальними втратами. Переміг не Майдан, а сцена Майдану.
Тому президентство Порошенка і виявилося тим самим горезвісним реваншем системи. Розрекламовані 144 реформи обернулися пшиком, боротьба з корупцією звелася до її впорядкування.
Не дивно, що в суспільстві склався запит на оновлення влади і вони стали визначальною характеристикою політичного життя, фактично, в 2019 році, суспільство показало «червону» картку «старому» політикуму.