1939-й. Десь далеко в Європі "диктатор з вусами як у Чарлі Чапліна" нападає на Польщу. А в американській глибинці поневіряється по безкрайніх полях поневіряється чарівний і прудкий бродяга стен (Бредлі Купер). Як водиться - з темним минулим, осяяним сполохами страшною таємницею. Він прибивається до бродячого цирку-шапіто, яким Кері моторошнуватий-шахраюватий Клем (Віллем Дефо) і наймається прибиральником. Поступово, він переймається заздрістю до літньої пари карнавальних "вгадувачів думок" - царственої Зіни (Тоні Коллетт) і старого алкоголіка-фокусника Піта (Девід Стрейтерн). І любов'ю - до красуні Моллі, яка пускає через себе струм на потіху натовпі. По всьому видно-шахрай стен готовий на все заради успіху і грошей-навіть на найстрашніші злочини.
Після "оскарівського" тріумфу фільму "Форма води" мексиканський похмурий геній-гік Гільєрмо Дель Торо отримав, нарешті, можливість зрушити з мертвої точки два своїх старих проекти. Перші - лялькова екранізація казки про Піноккіо за часів фашизму Муссоліні (він повинен вийти скоро на Netflix). І другий - нова екранізація старого роману Вільяма Грешема "Алея кошмарів" (перша вийшла ще в кінці 40-х, але сильно постраждала від тодішньої голлівудської цензури).
І з перших хвилин фільму ясно - що Дель Торо, як пишуть в соцмережах, налаштований рішуче і полонених брати не має наміру. "Алея кошмарів" приголомшливо стильно знята, зібраний дуже потужний акторський склад (на місці і одвічний дельторовський улюбленець Рон Перлман в ролі ярмаркового силача Бруно). Але кіно абсолютно безжально до випадкового глядача - особливо до того, хто не бачив жодного класичного голлівудського нуара (в першу чергу, "подвійної страховки" Біллі Уайлдера). Зрозуміло, що такого роду фільми не можуть вийти без потужної фамм фаталь. І просто приголомшливо, що режисерові вдалося умовити на цю роль саму Кейт Бланшетт в ролі підступної психологини, доктора Ліліт Роттер. А вона вже виклалася в ролі на всі 300 відсотків - і грає легко, повітряно, красиво (а місцями явно копіюючи кращі ролі іншої фатальної блондинки - Марлен Дітріх). І смертельно небезпечно для героя Купера, який теж грає феєрично, але проти напору Бланшетт часто пасує. Тим менше, за всіма метаморфозами і пригоди його героя стежити цікаво. На цьому тлі, на жаль, зовсім втрачається роль Мари - незважаючи на всі її старання.
І це не кажучи вже про те, що свій дорослий рейтинг фільм виправдовує повністю - якщо не в частині лайок, то в частині кривавих і жорстоких сцен. Плюс фінал фільму
Підсумовуючи, у Дель Торо вийшов приголомшливий фільм, але аж надто у "Алеї кошмарів" високий поріг входу. Принаймні, для нинішнього покоління відвідувачів кінотеатрів. Але ось всім фанатам старого кіно, стильних ретрокостюмов, класної акторської гри і музики Олександра Деспла - фільм строго рекомендований до перегляду.