Ви дізнаєтесь:
Радянська пропаганда десятиліттями плекала міф про абсолютну соціальну рівність, проте людську природу обманути не вдалося. Навіть в умовах жорсткого тотального дефіциту громадяни СРСР знаходили способи продемонструвати свій особливий статус та фінансове благополуччя.
Оцінити статки родини тоді можна було буквально з першого погляду на її побут, гардероб чи марку авто. Про це пише Oboz.ua.
Сучасне покоління сприймає більшість цих речей як базову буденність, але колись вони ставали результатом багаторічних накопичень або складних кулуарних махінацій.
1. Окрема квартира та кооперативні метри
В часи, коли мільйони сімей десятиліттями тулилися в комуналках зі спільною кухнею та санвузлом, власне ізольоване житло вважалося неймовірним везінням. Проте навіть у межах одного будинку існувала чітка градація: рядовому робітнику виділяли скромну однокімнатну квартиру, тоді як партійна номенклатура отримувала просторі кількакімнатні оселі.
Найзаможніші ж не чекали на безкоштовну чергу, а вступали в житлові кооперативи, що дозволяло легально (і за великі гроші) прискорити отримання заповітних квадратних метрів.
2. Автомобіль: «Жигулі» як мрія, «Волга» - як олімп
Власна машина у дворі була найочевиднішим маркером багатства, що викликав у сусідів суміш поваги та заздрощів.
У 1980-х роках межею мрій середнього класу були «Жигулі» ВАЗ-2106. При середній зарплаті у 168 рублів таке авто коштувало близько 7 500 рублів - родині доводилося економити на всьому роками.
Абсолютним символом розкоші вважалася «Волга» (понад 9 000 рублів). На ній їздили лише директори великих підприємств, високопосадовці або Герої праці.
3. Меблеві «стінки» та побутова техніка з черги
Облаштування квартири чітко демонструвало зв'язки господаря. Купити техніку чи меблі у вільному продажі було неможливо - люди роками чекали своєї черги за записами.
Наявність легендарного холодильника «ЗиЛ» чи «Саратов», якісного магнітофона чи кольорового телевізора автоматично перетворювала квартиру на «салон» для всього будинку.
Меблевим шиком вважалася класична розкладна «стінка», а якщо вона була імпортною (виробництва Угорщини чи НДР) - статус власника злітав до небес.
4. Норкові шапки на гумках та імпортний гардероб
Закордонний одяг цінувався на вагу золота. Завдяки морякам портових міст та «фарцовщикам» у країну потрапляли дефіцитні джинси, дубльованої шкіри пальта, японські парасольки та нейлонові хустки.
Головним зимовим атрибутом заможної жінки була норкова шапка. Коштувала вона стільки, що в театрах чи ресторанах її обережно прив'язували гумкою до коміра, аби головний убір не зірвали грабіжники. Ті, хто не мав доступу до дефіциту, намагалися тримати марку за допомогою індивідуального пошиття в ательє або перешивання (перелицювання) старих речей.
5. Делікатеси «з-під прилавку» та ресторанне життя
Поки державні магазини зустрічали покупців порожніми полицями та консервами, забезпечені люди харчувалися з ринків або через «своїх» торгівців. Свіжа дефіцитна риба, краби, якісні морепродукти та елітні цукерки зі спеціалізованих закритих секцій (на кшталт тих, що працювали біля ГУМу) були нормою для радянської еліти.
Фінальним штрихом статусного життя були регулярні походи до ресторанів, які тоді сприймалися як закриті клуби «для обраних».
Часи змінилися, і сьогодні більшість із цих «скарбів» минулого викликають лише посмішку. Проте сама людська звичка зчитувати соціальний статус за матеріальними речами та демонструвати свою перевагу над іншими через майно залишилася абсолютно незмінною.
Дивіться відео про те, чи були в СССР мільйонери:
Цікаве по темі:
"Обозреватель" (стилізована назва - Oboz.ua) - українське інтернет-видання соціально-політичної спрямованості. Засноване 2001 року. Належить українському політику і підприємцю Михайлу Бродському. У виданні він обіймає посаду голови редакційної ради "Обозревателя". Шеф-редактор - Орест Сохар.
Видання висвітлює соціально-політичні, культурні та інші важливі новини України та світу.