Трамп не поступиться Путіну територією України, цього року перемовин не буде - Морозов

Російські війська спробують добитися перелому на фронті, щоб посилити позиції Володимира Путіна на майбутніх перемовинах, вважає Олександр Морозов.

Президентська кампанія у Сполучених Штатах Америки набирає обертів. Демократи після висунення Камали Гарріс отримали новий імпульс, а республіканець Дональд Трамп продовжує епатувати виборців і міжнародну спільноту своїми заявами.

Для України 60-ті вибори в Штатах стануть особливими, оскільки від американської підтримки залежить подальший розвиток війни з Росією. Головна інтрига кампанії - яким буде курс Трампа щодо Києва, якщо він стане новим господарем Білого дому. І якщо раніше позиція Трампа стосовно України викликала серйозні сумніви у спостерігачів, то тепер з'являється все більше сигналів про те, що інтереси його адміністрації могли б співпасти з інтересами Києва.

В інтерв'ю Главреду політолог Олександр Морозов (Прага) розповів, що являє собою "план Помпео" щодо України для Трампа, та оцінив ймовірність його реалізації, пояснив, чому перемовин України та Росії не буде найближчими місяцями, описав умову, за якої Китай міг би надати пряму військову підтримку Росії, та назвав причину, через яку Путін поки що не може розв'язати війну на східному фланзі НАТО.

В американському виданні The Wall Street Journal днями вийшла стаття авторства колишнього держсекретаря США Майка Помпео та ексрадника передвиборчої кампанії Трампа Девіда Урбана, в якій ідеться про те, що план Трампа на посаді президента може передбачати сценарій миру в Україні з позиції сили. Наводяться пункти про зняття обмежень на озброєння, створення ленд-лізу на 500 мільярдів доларів, реальні санкції проти Росії та вступ України до ЄС і НАТО. Як ви оцінюєте сценарій? Що має статися для його реалізації?

Потрібно вкрай обережно ставитися до матеріалів, які публікуються під час американської передвиборчої кампанії. Якою буде політика США щодо російської агресії проти України, стане зрозуміло лише після того, як буде сформована нова президентська адміністрація. Адже важливо знати, хто в ній відповідатиме за національну безпеку Сполучених Штатів і політику в Східній і Центральній Європі.

Наразі ми спостерігаємо "віяло" різних пропозицій про те, що потрібно зробити наступній адміністрації США. Раніше республіканці вже публікували різні матеріали, наприклад, ініціатива генерала Кіта Келлога і спрямована на всілякі мирні перемовини ідея колишнього представника США в ООН, учасника перемовин щодо Іраку та Афганістану Залмая Халілзада. До цього списку можна вже додати заяву Бориса Джонсона і матеріал від Помпео та Урбана.

Пропозицію Помпео-Урбана я вважаю дуже корисною. Навіть незалежно від того, що з цієї ідеї в підсумку буде реалізовано. Вона пробуджує серйозне обговорення. Що важливо - і в лавах республіканців.

Дивіться відео, в якому Олександр Морозов розповів, чому наразі неможливі перемовини України і РФ:

У Кремлі ініціативу зустріли з похмурим серцем, що помітно з коментарів Пєскова і кремлівських зовнішньополітичних експертів. Усі вони в один голос кажуть: якщо такий план буде реалізовано, це стане наступним етапом ескалації.

На мій погляд, в Україні з цієї статті найбільш оптимістично сприйняли пункт, згідно з яким адміністрація Трампа могла б зняти обмеження на використання американських далекобійних озброєнь проти Росії. Для України це дуже болюче питання, оскільки Москва за останні півроку посилила обстріли українських міст та енергетики. І лише скасування обмежень на використання американської та європейської зброї проти російської армії здатне покласти цьому край.

Решта пунктів, викладених у пропозиції Помпео-Урбана, виглядають яскраво. Втім, якщо їх і можна буде реалізувати, то не раніше, ніж через 3-4 роки.

Один із прикладів - пункт, у якому йдеться про необхідність зниження цін на нафту. Адміністрація Трампа зробить певні кроки, щоб внести корективи в енергетичну політику і добитися зміни позиції Саудівської Аравії та ОПЕК загалом. Але, по-перше, невідомо, чи призведуть такі дії до результатів (це дуже складний процес), а по-друге, якщо і вдасться добитися успіху, то обвалення ринку нафти може стати короткостроковим.

Крім того, не факт, що подібний крок з боку США стане болючим для Кремля ударом. Адміністрація Трампа наполегливо добивалася припинення реалізації проєкту Північний потік-2 (як зрештою і сталося), але це не призвело до зниження військових можливостей Росії. Скорочення доходів РФ від нафти на тривалій дистанції, можливо, заважатиме їй вести війну, проте навряд чи зупинить путінську адміністрацію.

Що стосується пункту про посилення НАТО, то зміцнення східного флангу вже триває і триватиме за будь-якої адміністрації США. Країни Європи підвищать витрати на власну оборону до показника 2-3% від своїх ВВП задля підтримання безпеки в рамках Альянсу.

Пункт про запуск для України ленд-лізу на 500 мільярдів доларів звучить дуже потужно. Утім, потрібно не плекати ілюзій і пам'ятати, що промислові можливості США, які дозволяють виробляти озброєння, дуже добре прораховані. Щоб реалізувати настільки масштабну програму, Штатам і найбільшим американським військово-промисловим компаніям доведеться домовлятися з іншими країнами про їхню відмову від замовлень, які вже заплановані. Виконання замовлень часом розписано на терміни від 3-5 до 7-10 років. На найбільших заводах уже черги на виробництво ракет, яких насамперед потребує Україна.

Також у пропозиції Помпео і Урбана є важливий пункт про те, що Росія повинна виплатити репарації за скоєне в Україні.

І, нарешті, ключовий момент полягає в тому, що в ініціативі присутні правильні та важливі слова, які, з погляду Помпео і Урбана, мають підтверджувати лінію Трампа. Йдеться про те, що адміністрація Трампа ніколи не піде на визнання територіальних захоплень Кремля. І жодні угоди або торги з Кремлем не призведуть до зміни позиції республіканської президентської адміністрації з цього питання.

Ще один найважливіший момент - декларація про намір якомога швидше прийняти Україну до НАТО.

Загалом, ініціатива Помпео-Урбана - важливе підтвердження бачення республіканців закінчення війни. Але чи буде це все реалізовано, якщо наступна президентська адміністрація, імовірно, буде республіканською, ми поки що не знаємо. Наразі у мене немає переконання в тому, що пропозицію можна реалізувати.

У рамках передвиборчої кампанії Трампа тепер є два паралельні треки: умовно кажучи, за Україну і проти України. Як ви думаєте, який із цих двох сценаріїв виглядає більш реалістичним?

Непросте запитання, тому що, з одного боку, Дональд Трамп сьогодні - далеко не той Трамп, що був у 2016 році. Я згоден з тими, хто стверджує, що за останні роки Трамп набагато уважніше вивчив питання зовнішньої політики та її проблематику. І якщо 2016 року Трамп підкреслював, що Центральна і Східна Європа йому не дуже цікава, оскільки акцент поставлено на внутрішню політику США, то зараз ситуація змінилася. У цьому сенсі Трамп "виріс". Тому є підстави вважати, що якщо він таки стане президентом, то не піде на угоду з Путіним ціною українського суверенітету і незалежності. Трамп не буде її ані анонсувати, ані розробляти.

Проте тривожить той факт, що в команді Трампа опинився такий політик, як Джей Венс. Раніше він демонстрував вкрай сумнівну лінію щодо України, але й тут важливо зазначити, що така риторика була озвучена до того, як його номінували у віцепрезиденти США. Венс - кон'юнктурник. І, можливо, його позиція зазнає змін.

Але головна проблема полягає в тому, що Трамп і його адміністрація, як і під час минулої каденції, можуть бути занадто конфліктними. І для Європи, і для глобального альянсу підтримки України. Є побоювання, що Трамп розполохає світовий альянс на підтримку Києва. Можна висувати безліч претензій адміністрації Байдена, але саме його команда створила такий глобальний альянс. Вочевидь, українська дипломатія спробує розширити і посилити альянс, і в цьому напрямку працюватиме з будь-якою адміністрацією. Країнам Центральної та Східної Європи теж потрібно буде працювати з будь-якою командою, яка прийде в Білий дім.

Треба дотримуватися дуже акуратної позиції по відношенню як до демократів, так і до республіканців. Тому що є внутрішньополітичні інтереси Америки, яких дотримуватиметься Трамп. Центральній і Східній Європі потрібно буде працювати над посиленням східного флангу НАТО і питанням отримання Україною необхідних озброєнь. Навіть якщо не буде реалізовано план з ленд-лізу на 500 мільярдів доларів, важливо мати розуміння, на які обсяги фінансування військової допомоги може розраховувати Київ. Кремлівські експерти кажуть, що Конгрес США навряд чи проголосує ленд-ліз для України "пакетом", і вони, на жаль, мають рацію. Таке голосування організувати непросто.

За вашою оцінкою, на які події слід чекати в другій половині цього і на початку наступного року? Наскільки я розумію, у найближчому майбутньому на Україну і РФ очікують перемовини. Ми бачимо різні позиції Києва та Москви, проте незрозуміло, який вигляд матиме процес перемовин.

На мій погляд, навпаки, зараз ми бачимо ситуацію, коли обговорення перспектив якихось, навіть попередніх перемовин, яке триває вже три-чотири місяці, зайшло в глухий кут. Спроби промацати ґрунт показали, що їхнє проведення неможливе. Усі сторони, які могли б виступити як посередники, заявили, що умов для перемовин немає. Про це свідчать результати місії Орбана і заява МЗС Китаю за підсумками візиту Кулеби.

Звичайно, зараз усі будуть і далі активно говорити про те, що вони прихильники перемовин про мир. Але зараз очевидно, що можливості для їх проведення немає. Тому до кінця року перемовин не буде. Можливо, коли буде нова адміністрація США, з'являться якісь кроки в цьому напрямку. Однак це ми побачимо не раніше березня-травня 2025 року.

Путін зараз виступає з позицією, яка не передбачає перемовин.

Чи здатна Росія незабаром розв'язати війну на східному фланзі НАТО?

Не думаю, що протягом 1-2 років Росія розв'яже війну на східному фланзі НАТО. Утім, не можна виключати досить небезпечних провокацій, оскільки військова активність висока, й інциденти трапляються. Приміром, уже були такі провокації, як падіння російського дрона на території Румунії або епізод у Польщі. На кордонах НАТО і Росії йде посилення угруповань і прикордоння, але я не бачу сценарію атаки російських військ на НАТО до березня-травня наступного року.

Очевидно, що Путін поставить перед генералами і Генштабом завдання забезпечити перелом на фронті в Україні. Американські ініціативи, які я перерахував вище, передбачають перехід до мирних перемовин після перелому на фронті якраз на користь України. Тому Кремль буде прагнути поліпшити свою перемовну позицію на полі бою. Саме цієї мети добиватиметься Путін, а не відкриття другого фронту.

Вище ви сказали про те, що адміністрація Трампа може бути конфліктною. Судячи з минулої президентської каденції, він напевно посилить політику США щодо Китаю. Чим може відповісти КНР? Чи здатний у такій ситуації Пекін перетнути усі "червоні лінії" і запустити пряму військову підтримку Росії?

Це важливе питання, і потрібно сказати, що така небезпека є. У минулому Трамп мав дуже жорстку позицію щодо Китаю, і ми не знаємо, як він діятиме цього разу. Небезпека такого сценарію в тому, що Кремль отримає можливість набагато активніше грати в гру зближення Москви і Пекіна.

Тут взагалі непроста історія. Кремль підкреслює, що він має намір сформувати антиамериканську, антизахідну коаліцію з країн, до групи яких входить і Китай. Утім, держави, на які розраховує Москва, крім Ірану і Північної Кореї, зовсім не хочуть ставати учасниками якоїсь політичної коаліції, спрямованої на боротьбу з, умовно кажучи, західним колоніалізмом і гегемонією. Такого бажання немає не лише у Китаю, а й у решти країн БРІКС.

Але, дійсно, можна уявити ситуацію, за якої радикальні кроки адміністрації Трампа призведуть до того, що така коаліція почне формуватися. І, звісно, це посилить позиції Кремля. Втім, я сподіваюся, що цього не станеться. Нова республіканська адміністрація, якщо потрапить до Білого дому, вестиме обережнішу політику щодо Китаю.

До того ж зараз багато хто розуміє, що Китай стикається з важкими внутрішньоекономічними проблемами. Причому ситуація для Пекіна ще гірша, ніж була раніше. І економічні проблеми Китаю загрожують стабільності глобальної економіки.

Будь-який новий американський президент, чи то Гарріс, чи то Трамп, прийде на свій пост і побачить таку картину: безпеці Європи загрожує Росія, а в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні розширюється вплив Китаю, який господарює в Південно-Китайському морі і будує плани щодо Тайваню. Чому б адміністрації США в такій ситуації не зробити ставку на суттєве військове посилення України?

Думаю, що підтримка України - як за республіканської, так і за демократичної адміністрації - лише посилюватиметься. Для цього вже закладено інституційні механізми, які працюватимуть незалежно від того, хто в підсумку опиниться в Білому домі. Американська держава заклала довгострокову допомогу Україні приблизно на 5-10 років. Допомога не створює можливості для перелому у війні, але вона забезпечить підтримку.

Допомога Україні посилюватиметься, але тут потрібно реалістично дивитися на стан речей. Для гравців глобальної політики, таких як США, Китай, Туреччина і Євросоюз (як об'єднання, так і окремих країн), політика щодо Києва залежатиме від трьох фундаментальних чинників: демографії, ситуації на ринку нафти і політики санкцій.

З точки зору демографії, війна Росії та України - це війна великої країни і малої. У Росії невипадково постійно обговорюється мобілізація, якої поки що немає і, можливо, зовсім не буде. Але реалістичне розуміння того, який масштаб країни, що напала на Україну, обмежуватиме різні ідеї щодо швидкої перемоги над РФ.

Суттєвим фактором буде й ситуація на ринку нафти. Усі добре розуміють, що концепції обвалення ринку нафти дуже слабкі.

Щодо санкцій, то тут проблема полягає у наступному: що далі розвиватиметься політика санкцій, то більше в найрізноманітніших політичних колах Європи та світу буде обговорень того, в який саме момент економіка перетворюється на інструмент глобальної зброї. Адже одна справа - санкції, які запроваджуються для демонстрації неприйняття чиєїсь політики, а інша - обмеження, що розростаються, приміром, до відмови у страхуванні морських вантажів, що перешкоджають будь-яким трансакціям.

Санкції щодо Росії посилюватимуться й надалі. Але одночасно буде і виникати питання, до якої міри їх можна посилювати. Світові економісти і політики почнуть говорити, що руйнується глобальний вільний ринок.

Я не кажу, що вплив на ситуацію всіх трьох чинників - це правильно і так має і бути. Але ці фактори обговорюватимуться, і це потрібно враховувати.

У Росії заарештували вже чергового колишнього заступника ексміністра оборони Сергія Шойгу - генерала Дмитра Булгакова. Як ви думаєте, чим закінчиться серія арештів? Наскільки далеко все зайде?

Путінізм зараз перебуває у фазі, коли важко прогнозувати, чим усе може закінчитися. Відбуваються якісь фантасмагоричні події й ухвалюються дивні рішення. Незрозуміло, чи є у Путіна альтернативна група підготовлених військових, які могли б посісти місця тих людей, яких з гуркотом звільняють. Незрозуміло, ким міняти генералів, командувачів частинами і міністерських чиновників з великим досвідом роботи. Але Путін усе це продовжує і на щось розраховує.

До чого це призведе, наприклад, за півроку? Абсолютно незрозуміло. Фігура нового міністра оборони Бєлоусова, з точки зору можливої ефективності, викликає великі сумніви. Одні експерти переконані, що Білоусов і його кадри - це провальна команда. Його діяльність у Міноборони приблизно така сама, як і Рогозіна в Роскосмосі: піару багато - результат нульовий. Інші очікують, що, цілком можливо, буде зміщений зі своєї посади начальник Генштабу Герасимов.

Тим часом багато хто вважає, що Путін уже в поганому становищі, сам водить пальцями по карті і перейшов до безпосереднього керівництва військовими діями через голову Генштабу і Міноборони. Якщо так і є, то це непогана новина, тому що всім добре відомо, як за часів Першої світової війни російський імператор став верховним головнокомандувачем і очолив військову ставку. Усе стало ще гірше і швидко закінчилося катастрофою.

Глава Кремля Володимир Путін рано чи пізно залишить свій пост, а відхід системоутворюючої фігури неодмінно призведе до дестабілізації. Що можуть планувати у Кремлі?

Це дійсно так. Путін - наріжний камінь кремлівської конструкції. І якщо вийняти з неї цю фігуру, конструкція якщо не розвалиться, то різко просяде на бік.

Можна лише побажати наступній адміністрації США похитнути цей механізм. Можливо, Штати спробували б вдатися до такого кроку за допомогою Саудівської Аравії, уклавши угоду щодо роботи ОПЕК, але, напевно, все може бути набагато швидше, якщо вийняти цей наріжний камінь тим чи іншим способом. Подібна дія значно наблизила б закінчення війни або перемовини, які закінчилися б розумним результатом.