«Поїздка може тривати дві години в один бік»: Беспалов — про наслідки ударів по Південному мосту Києва

Внаслідок ударів РФ по мостах у Києві місто не зупиниться, але економіка буде здуватися, вважає експерт.

1 жовтня російська армія кілька разів атакувала Південний міст у Києві. Вдень два безпілотники влучили поблизу опорної частини споруди, через що рух метро та наземного громадського транспорту мостом тимчасово зупиняли. Після обстеження фахівці не виявили критичних пошкоджень споруди, однак увечері росіяни знову завдали удару по Південному мосту. Внаслідок удару була пошкоджена опора мосту, відбійник, дорожнє покриття та бетонне захисне огородження метрополітену, після чого рух мостом знову призупинили.

В інтерв’ю Главреду транспортний експерт Дмитро Беспалов розповів, чи здатні удари по мостах спричинити транспортний колапс у Києві, скільки часу може знадобитися на відновлення пошкоджених споруд, і як тривале перекриття мостів може позначитися на економіці та житті столиці.

Росіяни завдали ударів безпілотниками по Південному мосту, вже з’являлася інформація, що й інші мости у Києві можуть опинитися під атакою. Як зараз варто оцінювати цю ситуацію і які наслідки можуть мати системні удари по мостах у столиці? Наскільки все серйозно?

Росіяни зараз настільки широко працюють по різних об’єктах: ударили по магазину - одразу з’являється інформація, що в них нібито є цілий перелік магазинів, по яких вони планують бити; те саме стосується адміністративних будівель та інших об’єктів. Можливо, у них справді є певні переліки цілей, але їхні спроможності не безмежні. Це теж потрібно розуміти.

Щодо удару по мосту, мене вразив інший момент. Раніше «Шахеди» та інші подібні засоби ураження нас турбували, але, наскільки я розумію, вони не могли настільки точно влучати в конкретну ціль. Міст - велика споруда, однак його окремі вузли, пошкодження яких може мати серйозні наслідки, мають обмежені розміри та конкретне розташування. Просто бити по бетону або вибухати поруч із ним - це одне. Так, можуть бути певні пошкодження, тим більше що деякі наші мости дуже старі, а деякі перебувають в аварійному стані. Але таким чином зруйнувати міст навряд чи можливо.

Можна згадати Антонівський міст, який росіяни фактично місяць колупали, перш ніж там почали падати прольоти. Але якщо росіяни здатні дуже точно бити по конкретних вузлах мосту, фактично з точністю до десятків сантиметрів, - це погані новини. У такому разі нашим мостам буде потрібен додатковий захист.

Я й раніше читав думки фахівців про те, що такі стратегічні споруди необхідно захищати. Це можна робити спеціальними сітками, іншими конструкціями та підсиленнями. Якщо ворог справді може завдавати настільки точних ударів, окремі вузлові елементи доведеться додатково захищати. Водночас я не хотів би коментувати, які саме елементи різних типів мостів є найбільш вразливими. Це чутлива інформація, тому коректніше про це не говорити.

Тоді поговорімо саме про транспорт. З’являлася інформація, що Південний міст має велике значення, зокрема, для руху вантажівок. Якщо рух ним буде обмежений, як це позначиться на транспортному сполученні між двома берегами Києва?

Одразу зазначу, що говоритиму гіпотетично, тому що точних планів ворога я, звісно, не знаю. Але я думаю, що навряд чи головна мета тут - саме вантажівки. Вони можуть користуватися іншими мостами Києва, де дозволений автомобільний рух. Наприклад, мостом Патона рух вантажівок заборонений, але є Дарницький міст, Подільський міст. Тобто для вантажного транспорту це не буде настільки великою проблемою.

Мені здається, що вибір Південного мосту може бути пов’язаний із метрополітеном. Тим більше ми дозволили метро працювати під час «жовтої» повітряної тривоги, а зараз у Києві вона фактично триває більшу частину часу.

На мою думку, початковий задум ворога може полягати в тому, щоб максимально ускладнити життя Києва та підірвати економіку. До речі, удари по різних цивільних об’єктах взагалі схожі на терор. Це не виглядає як суто військовий план, спрямований на знищення певних військових можливостей. Вони розуміють, що цей міст і транспортне сполучення між берегами має величезне значення для економічної, соціальної та загалом повсякденної діяльності Києва. Відповідно, можуть намагатися це сполучення порушити.

Як транспортний планувальник мирного часу я можу пояснити, до чого призводить погіршення транспортної доступності. Якщо люди втрачають можливість за розумний час дістатися з однієї точки до іншої, коли поїздка триває не 45 хвилин, як за державними будівельними нормами (ДБН), а півтори, дві, три чи чотири години, це передусім підриває економічну активність. Крім того, це створюватиме величезний психологічний тиск. Уявіть: людина дві-три години проводить у дорозі, а над нею весь цей час літають «Шахеди». Важчий психологічний тиск складно уявити. Тому, мені здається, задум саме такий.

У разі, якщо Росія почне систематично атакувати не лише Південний, а й інші мости Києва, чи реально таким чином паралізувати місто?

Повністю паралізувати Київ таким способом навряд чи можливо. Хіба що на певний проміжок часу. У нас уже траплялися ситуації, наприклад під час сильних снігопадів, коли місто фактично переживало транспортний параліч. Але загалом повністю зупинити Київ неможливо.

Водночас можна приглушити економічну активність, спричинити відтік населення, паралізувати роботу окремих установ. Можуть бути й додаткові людські жертви, наприклад через те, що екстрений транспорт не зможе вчасно дістатися до місця призначення. Тобто як терористична операція це цілком може працювати: створити фізично та психологічно нестерпні умови, залякати людей.

Наскільки швидко можна відремонтувати та відновити рух після удару? Адже ми бачили кадри ударів РФ біля опори Південного мосту.

Це складне питання. По-перше, учсе залежить від самої зброї. Наприклад, радник президента Сергій «Флеш» Бескрестнов говорив, що росіяни створили для дронів певний кумулятивний ріжучий заряд. Я одразу подумав: якщо вони розробляли його для опор ЛЕП і кабелів, то теоретично подібний принцип може використовуватися й проти вантів – сталевих канатів мосту.

Тому наслідки дуже сильно залежатимуть від типу зброї. Фактично ніхто не випробовував у реальних умовах, що відбуватиметься з такими спорудами під систематичними ударами сучасної зброї. Винятком певною мірою можна назвати Антонівський міст у Херсоні, але й зброя постійно еволюціонує. Сучасні технології дозволяють створювати абсолютно нові й дуже небезпечні засоби ураження, тому назвати конкретні строки ремонту я не можу.

Є ще одна проблема. Міст, на відміну від людини, не можна просто помістити в апарат МРТ чи КТ і відразу побачити, що відбувається всередині конструкції. Можуть виникнути приховані пошкодження, які не проявляються одразу. Під час первинного візуального огляду можна побачити, наприклад, пошкодження бетону і вирішити, що загалом конструкція виглядає нормально. Але можуть бути наслідки, які проявляться пізніше.

Такі відкладені ефекти можуть накопичуватися, особливо якщо ворог систематично застосовуватиме однакову тактику. У певний момент може виникнути необхідність у тривалій експертизі, щоб визначити, чи можна взагалі продовжувати експлуатацію конструкції. У мирний час, якби на мосту стався вибух, його, найімовірніше, закрили б на певний час, провели інструментальні вимірювання, спостерігали б за станом конструкцій і лише після цього дозволили рух.

Але у нинішніх умовах Київ не може це собі дозволити. Це теж створює небезпеку - затори, повітряні атаки тощо.

Якою може бути альтернатива, якщо один або кілька мостів доведеться перекрити? Як тоді людям діставатися з лівого берега на правий і навпаки? Адже ще до запровадження «жовтих» і «червоних» тривог у Києві щоразу ставався колапс під час тривалих тривог.

Транспортного колапсу, найімовірніше, не буде. Але середній час поїздки може дуже суттєво збільшитися. Час і вартість поїздки - взаємопов’язані речі. Якщо зараз нормативно ми говоримо приблизно про 45 хвилин, то після перекриття кількох мостів поїздка може тривати півтори-дві години в один бік.

Це величезні соціально-економічні втрати для міста. Зростає екологічне навантаження, погіршується безпека дорожнього руху, виникає багато інших негативних наслідків. Але саме транспортного колапсу може не бути, тому що транспортна система до кінця перерозподіляється, тому що люди будуть намагатися під це перелаштуватися.

Умовно кажучи, якщо в Києві залишиться один доступний міст, люди почнуть їхати на роботу о п’ятій ранку. Якщо й це не допоможе, хтось змінить місце роботи. Якщо до певного місця фізично неможливо дістатися, людина просто перестане туди їздити. Через такі індивідуальні рішення місто поступово підлаштовуватиметься. Але це вимушена адаптація, яка матиме великі наслідки. Це вдарить і локально по сімейних бюджетах: людям доведеться більше витрачати на дорогу, можливо, змінювати роботу з вищою зарплатою на менш оплачувану лише тому, що до першої неможливо нормально дістатися. Тобто це буде серйозною проблемою, але не катастрофою в сенсі повної зупинки міста.

Інша справа - екстрений транспорт. Якщо через затори швидка допомога чи інші служби не зможуть вчасно приїхати, тоді можливі вже людські трагедії.

Мої колеги іноді жартують, що Київ треба розділити на два міста - лівобережне та правобережне. Це, звичайно, жарт, але в ньому є частина логіки. Лівий берег має ставати більш самодостатнім: там повинно бути більше робочих місць, медичних, соціальних та інших послуг, щоб у людей було менше причин постійно їздити на правий берег. І, думаю, цей процес уже певною мірою відбувається.

Крім того, через мости проходять інженерні комунікації. Наприклад, частина систем, пов’язаних із водою, зав’язана на сполученні між берегами. Але тут важливо розділяти дві речі. Сам міст швидко відбудувати неможливо. А ось відновити трубу чи іншу інженерну комунікацію - це вже не настільки складне завдання.

Якщо стоїть завдання просто відновити комунікації на пошкодженому мосту, це технічно можна зробити значно швидше, ніж побудувати новий міст. Однак новий міст через Дніпро - це колосальні витрати. Німецькі колеги свого часу рахували це на прикладі мосту Патона й отримували оцінку приблизно 300–500 мільйонів євро.

Тобто великий міст через Дніпро такого класу - це приблизно пів мільярда євро. Де брати такі кошти, особливо під час війни, - питання риторичне.

Наскільки Київ загалом залежить від мостів? Що означатиме для міста тривале закриття хоча б одного з них?

Коли ми з колегами розповідали іноземцям про транспортну ситуацію в Києві, то часто показували один дуже красномовний слайд. Розселення населення між берегами приблизно таке: понад 40% мешканців живуть на лівому березі, решта - на правому. Тобто населення розподілене майже порівну, хоча лівий берег дещо щільніший через багатоповерхову забудову.

А от із робочими місцями ситуація зовсім інша. За довоєнними даними, співвідношення було приблизно 80 на 20: близько 80% робочих місць - на правому березі. Тому якщо ви живете на лівому березі, з великою ймовірністю працюєте на правому. Там значно більша пропозиція робочих місць, офіси, державні установи, міністерства, багато медичних закладів.

Саме тому транспортне сполучення між берегами має настільки велике значення. Якщо ми погіршуємо транспортну доступність між лівим і правим берегами, місто не зупиняється. Але якщо дорога починає займати дві години, виникає інша проблема. Замість того щоб працювати, відпочивати, навчатися чи споживати товари й послуги, людина витрачає додаткову годину зранку та додаткову годину ввечері просто на дорогу.

Це величезні соціально-економічні втрати. Транспортні планувальники, навпаки, намагаються скорочувати час поїздок, тому що це стимулює економіку. Що швидше люди та товари переміщуються містом, то активніше працює економіка.

Тому я думаю, що мета таких атак може бути не стільки в тому, щоб буквально паралізувати Київ, скільки в тому, щоб зробити місто менш комфортним і змусити частину людей виїжджати. Якщо пересування містом стає надзвичайно складним і небезпечним, це починає бити по малому бізнесу. Який сенс у кав’ярні, якщо туди ніхто не ходить, бо людям небезпечно або занадто довго добиратися?

Починається ланцюгова реакція, яка призводить до скорочення економічної активності та надходжень. До того ж, Київ - столиця, певною мірою вітрина країни. Сюди приїжджають іноземні делегації. Раніше ми могли казати, що місто добре захищене, що тут працюють Patriot. Зараз ситуація сприймається вже інакше. І якщо зараз ще деякі делегації приїжджають, то це може бути ненадовго.

Якщо Росія продовжуватиме такі атаки, як може розвиватися ця ланцюгова реакція для Києва?

Удар по мосту - лише один з епізодів. Він не є чимось окремим від ударів по інших об’єктах – один лише удар по НАНУ чого вартує. Якщо умовно розділити цю політику терору на блоки - адміністративний, науковий, освітній, транспортний тощо, - то удар по мосту абсолютно логічно вписується саме у транспортний блок.

Ворог знає нашу транспортну систему і розуміє її болючі точки. В одну з таких точок він і завдав удару. Звідси випливає, що ми теж повинні знати власні слабкі місця і намагатися їх захищати, якщо це можливо.

Крім того, нам, мабуть, доведеться більше перерозподіляти активність, як це було під час ковіду, ретельніше планувати поїздки. Хоча за нинішньої інтенсивності атак навіть складно сказати, як саме це правильно робити.

Позитивного тут мало. Єдине, що можу сказати як транспортний планувальник: повного транспортного колапсу не буде. Щоб він стався, потрібно, щоб усі люди продовжували поводитися так, ніби нічого не змінилося: ніхто не перейшов на дистанційну роботу, ніхто не відмовився від поїздки в кафе чи кіно, усі продовжили здійснювати ті самі поїздки.

Але цього не станеться. Люди змінюватимуть свою транспортну поведінку. Якщо ж, наприклад, повністю зупинити наземний громадський транспорт і метро та змусити всіх пересуватися автомобілями, тоді так - можна отримати затори по три-чотири години.

Люди раціональні й підлаштовуються. Те, що сталося сьогодні, вже завтра скоригує транспортну поведінку частини киян. Хтось відмовиться їхати через певний міст, бо боятиметься повторного удару. Хтось взагалі відмовиться від поїздки, хтось, можливо, вирішить тимчасово виїхати з міста. Тому Київ не зупиниться, але економічна активність може поступово скорочуватися.

Після російських ударів закономірно виникають розмови про відповідь України. Росія сама неодноразово била по мостах, зокрема по Антонівському. Чи може Україна застосовувати подібну тактику проти російської транспортної інфраструктури, наприклад мостів?

Це питання, мабуть, більше до військових експертів. Але можу сказати, що зруйнувати великий міст - дуже складне завдання. Інженерія - це математика. І війна, наскільки я розумію, теж значною мірою математика: кожна дія має свою ціну.

Умовно кажучи, можна порахувати, скільки засобів ураження потрібно для руйнування конкретного мосту з урахуванням їхньої точності, ймовірності перехоплення тощо. Ресурси обмежені. І на великий міст, найімовірніше, знадобиться дуже багато засобів ураження.

Якщо велика країна зосередиться на одному об’єкті, вона, мабуть, зрештою зможе його знищити. Але питання в тому, скільки ресурсів вона на це витратить і чи залишаться ресурси на інші цілі.

Те саме стосується й нас. Ми витрачаємо ресурси на захист, створення перехоплювачів та інші засоби. Усе це потрібно враховувати. Звичайно, хотілося б мати ефективну симетричну чи асиметричну відповідь. Але це також питання ресурсів.

Крім того, з російського боку ми бачимо терор. Якщо вони б’ють по цивільних об’єктах, це не означає, що ми повинні діяти так само. Руйнування російських шкіл нам нічим не допоможе.

Але певна протидія, звичайно, має бути. Це своєрідна дуель щита і меча. І на нинішньому етапі меч, схоже, сильніший за щит, якщо враховувати дефіцит ракет для Patriot та інші фактори. Тому створення власного ефективного «меча», тобто спроможностей для стримування, може мати більше значення, ніж спроба побудувати умовний «залізний купол», який повністю захистить країну.

У противника занадто багато ресурсів. І по нас летять не примітивні ракети - застосовуються серйозні засоби ураження. Відповідно, і витрати на захист потрібні значно більші.