«Корецький буде покращеною версією Гончарука»: Клочок - про нового можливого прем’єра

Ротації у Кабінеті міністрів не означають глобальної зміни влади, вважає Валерій Клочок.

В Україні готуються до масштабного перезавантаження виконавчої влади. Після заяви президента Володимира Зеленського про необхідність «оновленої політичної стратегії» прем’єр-міністерка Юлія Свириденко 13 липня офіційно подала до Верховної Ради заяву про відставку. Її звільнення автоматично означатиме відставку всього Кабінету Міністрів, а парламент може розпочати формування нового уряду вже найближчими днями.

Кадрові зміни відбуваються менш ніж через рік після призначення Свириденко та на тлі складної ситуації на фронті, підготовки до нових російських атак на енергетику взимку, потреби нарощувати оборонне виробництво й пришвидшувати євроінтеграцію. Одночасно Банкова готує перестановки у силовому блоці та на дипломатичних напрямах, а самій Свириденко можуть запропонувати посаду посла України у США.

Серед головних претендентів на посаду нового прем’єр-міністра називають керівника «Нафтогазу» Сергія Корецького. Водночас зберігається інтрига навколо майбутнього міністра оборони Михайла Федорова та можливого переходу очільника МВС Ігоря Клименка до оборонного відомства. Чому Зеленський вирішив перезавантажити уряд саме зараз, які групи впливу стоять за кадровими рішеннями та чи здатна зміна прізвищ змінити політику Кабміну - в інтерв’ю Главреду пояснив керівник Центру громадської аналітики «Вежа», голова благодійного фонду "Нова дорога" Валерій Клочок.

З чим, на вашу думку, пов’язані кадрові перестановки саме зараз?

Однозначної відповіді на це немає. Є багато претензій до роботи Свириденко. Зокрема, з боку тих, хто працює зКабінетом Міністрів. Не виключаю також і низки інших чинників. Їх можна довго перелічувати, їх багато і вони взаємопов’язані. Тому склалася ситуація, за якої Кабмін перезавантажується.

По-перше, не так давно було проведено соціологічне опитування, в якому українців запитували, які з інститутів влади, на їхню думку, необхідно змінити (мова йде про опитування КМІС. – Главред). Люди кажуть, що треба змінювати всіх: Верховну Раду, президента і Кабмін. Враховуючи, що президентські та парламентські вибори провести неможливо, то давайте змінимо Кабмін.

Але насправді тут є ще один момент. Ми добре знаємо, що свого часу Свириденко була креатурою Єрмака. І хоча нібито лунали заяви про те, що Свириденко відійшла від нього, але тяглість цього процесу є. Вона свого часу працювала заступницею керівника Офісу президента України. Це давня історія.

Я також не виключаю, що відставка Свириденко пов’язана зі зменшенням впливу Єрмака на внутрішню політику. Цей вплив він зберігав досить довго навіть після відставки. Але після скандальної кримінальної справи, яку порушили проти нього, і виходу під заставу його вплив, очевидно, зменшується.

По-друге, протистояння різних груп впливу в Кабміні та Офісі президента. Тут є історія з можливою відставкою віцепрем’єр-міністра з відновлення - міністра розвитку громад та територій Кулеби. Це також непорозуміння між Сирським та Федоровим, адже говорять і про відставку Федорова у зв’язку з мобілізаційною реформою, реформою ТЦК. Її досі так і не оголосили, хоча обіцяли ще на початку червня.

Також є незавершене кадрове питання у Службі безпеки України, тому що Хмару так і не призначили на постійну посаду, замість цього її пророкують Покладу. Є й низка інших питань: наприклад, Мін’юст залишається без повноцінного очільника тощо.

Тобто накопичилося чимало проблем. А враховуючи непросту ситуацію в Україні, поява інформації про кадрові зміни частково зменшує градус суспільної напруги. Адже опитування свідчать, що ці інститути є неефективними і не відповідають суспільному запиту.

Дуже дивно виглядає історія зі Стефанішиною. Загалом про попередні кримінальні справи вже писали. Але, виявляється, відсутність скандалів у посольстві України в США протягом року, коли його очолює Стефанішина, - це вже досягнення.

Відтак усе це виглядає доволі дивно. І нібито через те, що НАБУ може висунути їй підозру, вона йде з посади.

Але, звісно, рішення про кадрові зміни готувалося давно. Тепер воно з’явилося на тлі низки скандалів зі «Скелею» і 155 бригадою, це перебиває інформаційний шум і певною мірою відволікає увагу суспільства.

Крім того, Корецького давно сватають на посаду очільника Кабміну. Ще до «Нафтогазу» його намагалися призначити віцепрем’єром з енергетики, але він відмовився. А посаду голови уряду він нібито готовий обійняти, тому що вміє ладнати з усіма і не є політичною фігурою. Робота Корецького на посаді керівника «Нафтогазу», як мені розповідають, усіх задовольняє, зокрема і президента.

Тобто визначати якийсь один пріоритетний чинник, як на мене, було б неправильно. У будь-якому разі ми розуміємо, що це лише ротації, а не глобальна зміна влади. Це нічого не означає з погляду зміни політики Офісу президента України. Адже Корецький чи будь-хто інший, якщо він стане очільником Кабміну, продовжуватиме політику Офісу президента.

Чому саме Корецький є одним з основних кандидатів на цю посаду?І якщо говорити про Свириденко, то як ви оцінюєте її кандидатуру на посаду посла у Сполучених Штатах? Це доволі серйозна посада, яка потребує професійної людини, а Свириденко при цьому не є дипломаткою.

Стефанішина теж не була дипломаткою. Ба більше, її бекграунд також був не найкращим. Але це не завадило їй стати дипломаткою і обійняти посаду посла. Тому я не бачу особливо великої різниці.

У Свириденко справді дуже хороші контакти з Міністерством фінансів США та зі Скоттом Бессентом. Коли укладали угоду про рідкоземельні метали, фактично саме вона вела цей процес на посаді віцепремʼєра. Тому в неї зі Скоттом Бессентом доволі хороші відносини.

Чи допоможе це Україні? Не думаю. Від слова зовсім. Знову ж таки, наш показник зараз - не зробити гірше. Чи зробить вона гірше? Ні, не зробить. Вона фактично не продемонструвала політичної суб’єктності за рік перебування на посаді прем’єр-міністерки - ані в політичному, ані в апаратному менеджменті.

Вона залишилася в команді, але, за великим рахунком, не показала себе так, як мала б. Не було видно якоїсь амбітної мети, до якої вона прагне. Кар’єру вона, звичайно, побудувала успішно. Посол у США - це серйозна посада. Однак я не думаю, що це якось посилить позиції України. Тому що переконати Трампа у чомусь дуже важко, хоч і працювати з його оточенням потрібно.

Ви згадували міністра оборони Михайла Федорова. Зараз ситуація навколо нього також незрозуміла, судячи з інформації, яка є у публічному просторі.Що, на вашу думку, чекає на Міністерство оборони і самого Федорова? Чи можлива його відставка? Чи його повністю усунуть, чи дадуть якусь іншу посаду без суттєвого впливу?

По-перше, не забуваймо, що у нас зараз немає повноцінного міністра цифрової трансформації, є виконувач обов’язків. Теоретично Федоров може повернутися на цю посаду. Він також може залишитися на посаді міністра оборони.

Але те, що я бачу у медійному просторі, свідчить про намагання зняти Федорова. Такі ознаки справді є. Однак Федорова просували на посаду прем’єр-міністра ще до того, як призначили Свириденко. Серед кандидатів називали його, Кубракова та інших.

Тобто Федоров давно сформував навколо себе коло прихильників, команду, яка активно його підтримує. У Федорова є прем’єрські амбіції. Це очевидно. Подобалося це президенту чи ні - зараз не настільки важливо. Але це означає, що Федоров є конкурентом для якоїсь із груп впливу. Тому про нього могли формувати у президента не найкращу думку.

Якщо говорити про мобілізаційну реформу, яку доручили Федорову, то це взагалі доволі дивно. За мобілізацію у нас відповідають Сухопутні війська. До цього процесу також долучили поліцію. Тому сказати, що саме Федоров у чомусь винен, складно. Однак напрацьовані ним ініціативи щодо реформи мобілізації так і не були навіть оголошені. Що це означає? Це також вказує на певне протистояння.

Щодо збереження Федоровим посади - я нічого не прогнозую, але те, що під нього підкопуються, - очевидно. Він намагається втриматися на посаді й рухатися далі. Він молодий, у нього просто надзвичайно успішна кар’єра.Ми добре пам’ятаємо, що Федоров з’явився у команді Зеленського ще під час виборчої кампанії 2019 року. Він відповідав за цифровізацію процесів, платформи, Facebook, Instagram тощо. У них це все класно виходило.

Далі були успішні кейси «Дії». Хоча і там також є багато нюансів, але все це працює. Однак Федоров отримав серйозну підтримку в українському громадянському суспільстві. Зрештою, якщо говорити про розвиток middle strike на кримському напрямку, то, за різними оцінками, до цього процесу також причетний Федоров. Звичайно, є дискусія щодо того, хто саме є автором цих розробок, але Федоров до них у будь-якому разі дотичний.

Питання про збільшення виробництва дронів порушували ще тоді, коли він був міністром цифрової трансформації. Тому є позитивні моменти, є негативні. Зараз з’являються інсайди про можливу причетність Федорова до корупційних скандалів тощо. Усе це традиційно відбувається в межах боротьби за владу та за її збереження.

Була також інформація, що на місце Федорова можуть призначити чинного очільника МВС Клименка. Навіщо потрібна така ротація - переводити людину з Міністерства внутрішніх справ до Міністерства оборони?

Федоров до міністерства оборони також займався програмуванням і не був дотичний дло війська. Клименко зараз також займається мобілізацією. У цьому сенсі він, мабуть, навіть ближчий до Міністерства оборони, ніж Федоров.

Але сама поява такої інформації не є випадковою. Було багато нарікань на роботу Національної поліції. Було багато заяв про те, що поліція не може займатися виключно мобілізацією, тому що це підриває її авторитет і статус. Я пам’ятаю, як Клименко захищав поліцейських, коли йшлося про їхню можливу мобілізацію.

Було багато різних історій. Але, за моїми відчуттями, Клименку протягом періоду, коли він очолює Міністерство внутрішніх справ, вдалося зберегти більш-менш непогані позиції. Звісно, були різні моменти й нюанси. Але, можливо, президент вважає його ефективним. Знову ж таки, тут важлива навіть не особистість Клименка, а підхід Зеленського. Сьогодні фактично саме президент займається кадровою політикою та ухвалює рішення.

Ключове питання - як за це проголосують у парламенті, тому що кадрові рішення мають підтримати депутати. Але я думаю, що парламент буде готовий до таких кадрових рішень.

Тобто, наскільки я розумію, якихось серйозних змін від кадрових перестановок найближчим часом очікувати не варто?

Зеленський постійно призначав на посади людей, які чітко реалізовують його політику. Відставка першого прем’єр-міністра Олексія Гончарука засвідчила, що має бути повна лояльність.

Де сьогодні Гончарук? То він у Сполучених Штатах, то ще десь. Нібито він не так далеко, але за великим рахунком у політичному житті України його немає.

Корецький, як на мене, буде новою, покращеною версією Гончарука. Але що за час роботи будь-якого прем’єр-міністра змінилося у системі управління? Нічого. Економічну політику і взагалі політику формують в Офісі президента України.

У 2019 році у нас з’явилася моновлада: фактично президентський парламент і президентський Кабмін. Президент впливає на кадрову політику. Навіть згідно з Конституцією він вносить подання про призначення прем’єр-міністра, генерального прокурора, міністра оборони, голови СБУ тощо.

Хоча кандидатуру прем’єр-міністра формально пропонує коаліція. Водночас президент може сказати: «Мені не подобається», - і не вносити цю кандидатуру. У Конституції чітко не визначено, що він зобов’язаний це зробити. Там усе прописано доволі хитро.

Це проблема. Ми говоримо про рівність представницьких органів влади, хоча президент - це не окрема гілка влади, а орган влади. Але фактично президент визначає, хто очолить уряд.

І президент призначатиме на посади тих людей, які виконуватимуть його політику, незалежно від прізвища президента.

Навіть коли у парламенті була не монобільшість, а коаліція з різних політичних груп, попереднім президентам було складніше звільнити главу уряду. Треба було з кимось домовлятися тощо.

Нині монобільшість уже доволі хитка, але кого депутати слухають насамперед? Президента. Таку систему влади обрав український народ, який проголосував у 2019 році. Тому маємо те, що маємо, як говорив перший президент Леонід Кравчук.