Україна має визначити, які стратегічні активи залишати у власності держави, які продавати інвесторам, а в яких зберігати міноритарну частку
Приватизація в Україні має бути частиною цілісної стратегії державної власності, а не серією ситуативних продажів. Про це заявив фінансист Александр Мужель у колонці для сайту «Кореспондент».
За словами Мужеля, приватизацію в Україні часто пояснюють потребою закрити бюджетні дефіцити, залучити іноземний капітал або виконати вимоги міжнародних кредиторів. Такий підхід, на його думку, спрощує реальність великих державних підприємств, які виконують не лише комерційні функції.
Як приклад фінансист навів «Центренерго». Він зазначив, що компанія формально виглядала кандидатом на продаж через фінансову нестійкість, боргове навантаження та потребу у трансформації. Водночас підприємство було важливим покупцем вугілля і подекуди гарантованим офтейкером для державних шахт.
«Коли політичні завдання вступають у конфлікт із комерційною логікою, інвестори бачать лише невизначеність», – написав Мужель.
Окремо він звернув увагу на ситуацію навколо Одеського припортового заводу. За словами Мужеля, інвестиційну привабливість підприємства обмежує спадщина судових і арбітражних спорів, пов’язаних зі структурами Group DF. Наявність неврегульованих претензій ускладнює оцінку активу, оскільки покупець не має повної картини потенційних зобов’язань.
Мужель вважає, що протягом трьох десятиліть українська приватизація мала епізодичний характер. Вона активізувалася під час бюджетних обмежень і сповільнювалася в періоди політичної обережності. Через це кожен продаж стає ситуативним, а вартість активів включає «знижку на невизначеність».
На думку автора колонки, Україна має дати чітку відповідь на три питання: які активи держава повинна зберегти у власності, у яких залишатися міноритарним акціонером, а від яких повністю відмовитися.
Мужель також застерігає від масштабної приватизації під час війни без оцінки довгострокових наслідків. За його словами, високі країнові ризики, невизначені прогнози попиту та підвищена вартість фінансування знижують потенційну ціну стратегічних активів.
Як міжнародні орієнтири він назвав моделі управління державними активами в Об’єднаних Арабських Еміратах, Казахстані та Франції. Найближчим для України прикладом Мужель вважає французьку Agence des Participations de l’État, через яку держава професіоналізувала функцію акціонера.
За словами фінансиста, вирішальним чинником вартості активу є якість корпоративного управління. Найбільші ризики створюють нечіткі мандати, політичне втручання та розмиті цілі.
Мужель пропонує модель, у якій держава діє як дисциплінований стратегічний інвестор. Такий підхід передбачає передачу контрольних пакетів стратегічним інвесторам, збереження міноритарних часток у ключових галузях, проведення часткових IPO та централізацію функції акціонера у професійній структурі.
Він також наголосив, що для великих приватизаційних угод потрібно залучати міжнародно визнаних фінансових радників. Їхня репутація, за словами Мужеля, впливає на довіру інвесторів, дисципліну оцінки та якість виконання угоди.
Мужель підсумував, що для стратегічних підприємств пріоритетом має бути інституційна визначеність. Україна має визначити, хто і на яких умовах реалізує права акціонера, ще до оголошення наступних приватизаційних аукціонів.
Мужель є експертом із ринків капіталу, корпоративного управління, аудиту та комплаєнсу. Має понад двадцять років досвіду у міжнародних фінансах, працював у Bank of America Merrill Lynch, ING Bank, Dresdner Kleinwort Wasserstein та KPMG.
В Україні входив до наглядових рад державних енергетичних компаній, зокрема ПАТ «Центренерго» та АТ «Енергетична компанія України». Також є засновником і принципалом Renedes Group.