Протягом останніх днів в окупованому країною-агресоркою Росією Криму стає все більш неспокійно. Незважаючи на те, що Росія постійно хвалиться роботою ППО на півострові, у Криму почастішали пожежі на військових обʼєктах та "атаки безпілотників".
В інтервʼю Главреду керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко розповів, як Росія намагатиметься втримати Крим, чому вона спробує політично перетворити його на Гонконг, як довго росіяни зможуть тримати Крим у разі блокади та для чого РФ хоче відійти від Бахмута.
Деякі західні аналітики вважають, що російська армія не готова до контрнаступу ЗСУ, зокрема, через постійні зміни військового керівництва. Як би ви оцінили готовність російської армії та чи погоджуєтеся з такими оцінками?
Що стосується контрнаступу і підготовки, то наскільки ворог готовий та як буде просуватися контрнаступ покажуть виключно бойові дії. Сьогодні ми дійсно можемо констатувати, що Росія робить основні акценти в обороні на класичні підходи – окопи, траншеї, “пірамідки” Пригожина, щоб перешкоджати ними руху техніки, мінні поля, бліндажі, рови. Плюс на розташування вогневих пунктів, які даватимуть можливість ворогу захищено вести вогонь у тих чи інших місцях. Далі акценти роблять на наявність звичайної зброї, артилерії, як реактивної, так і ствольної, яка даватиме можливість російським військам перешкоджати нашому контрнаступу.
За наявності хороших розвідувальних засобів (а за допомогою наших партнерів у нас є можливості до проведення розвідки як супутникової, так і з інших джерел, які дають можливість встановити місцерозташування основних оборонних ліній армії РФ) ми їх бачимо, як на долоні. Ми з колегами робили для Reuters аналіз на підставі відкритих даних, то навіть він дає можливість побачити, де вони розташовуються. Тому це теж нам в актив.
Також Росія робить акцент на свою артилерію. Вони думають, що вони виставлять свою артилерію і матимуть змогу захищатися.
Якщо говорити про перевагу Росії, як говорив Володимир Зеленський у повітрі. Наскільки ця перевага для нас критична і наскільки ці обстріли, які останніми днями відбуваються з літаків, погіршують нашу ситуацію?
Обстріли у будь-якому випадку її погіршують. Це однозначно,тому що гинуть цивільні люди – жінки, діти, чоловіки. Ми бачимо те, що відбулося в Умані, Павлограді, де сталися великі руйнування житлових будинків. Усе це, звичайно, спричиняє певні перешкоди. Чи має це визначальне значення на театрі бойових дій? Ні, але це, безумовно має вплив, бо Росія має більше літаків, військових гелікоптерів і має можливості (на жаль, на відміну від нас) завдавати ударів хоч і невеликою кількістю ракет, але далекобійних.
Чи є цей фактор визначальним під час проведення українського контрнаступу? І так, і ні, тому що Росія застосовуватиме авіацію, але за умов наявності протиповітряної оборони ми можемо її просто знищувати. Наприклад, деокупували Херсон – хіба часто над правобережною частиною літає російська авіація? Ні, вони застосовують авіаційні бомби, але самі не літають. Так само і тут: чим більший плацдарм ми відвоюємо, тобто чим більше звільнимо нашої території, тим більше ми матимемо засобів для просування як сухопутних військ, так і повітряних сил. Відповідно, так ми будемо знищувати авіацію ворога, а також його крилаті ракети та інше озброєння.
Чи допомогла б нам авіація, якби ми мали F-16, у завоюванні переваги у повітрі? Безумовно, і саме тому так багато говорять про літаки. Але чи будуть у нас літаки під час цього контрнаступу? Думаю, що ні, ми діятимемо виходячи з тих засобів, які у нас є. А це, мабуть, будуть далекобійні ракети. Загалом нам потрібно робити акценти на наступні речі: оцігка розвідувальної інформації та її максимальне отримання з різних джерел. Як наслідок з цього, швидке і рішуче ухвалення рішень. Ще один пункт – маневровість українських військ і постійний іхній рух. Також це діяльність наших спецпризначенців ССО і розвідки в тилу ворога, здійснення підривної діяльності та диверсійної роботи. Ну і мотивація, віра та підтримка. Це – те, що грає на нашу користь, і завдяки чому ми маємо діяти.
Що стосується зброї, то нам, вочевидь, доведеться компенсувати елементи авіації засобами протиповітряної оборони для протидії ворожій авіації. А по наземних цілях нам потрібно вести перемовини з нашими партнерами, щоб нарощувати постачання снарядів та далекобійної зброї.
Ви згадували щодо артилерії. Хотіла одразу запитати – зважаючи на те, що зараз відбувається, наприклад, у Бахмуті як одній з гарячих точок на фронті, і там багато застосовується саме артилерії. Наскільки вірогідно, що росіяни відійдуть з Бахмута найближчими днями, як про це каже Пригожин та якщо вони відійдуть, як це відобразиться на артилерійських обстрілах прилеглих до Бахмута міст?
Усе, що відбувається у Бахмуті, треба сприймати як контрнаступальні дії. Справа в тому, що російський наступ захлинається. До речі, якщо ми говоримо про те, як Росія намагається протидіяти українському контрнаступу, то їхні наступальні дії в Бахмуті саме про це. Чим довше тривають бойові дії під Бахмутом, тим більше, на думку ворога, це відтерміновує український контрнаступ. І навпаки, чим швидше розпочнеться контрнаступ ЗСУ, тим швидше це зніме тиск на наше угруповання під Бахмутом, це прямозалежні речі.
Чи може ворог відійти від Бахмута? Елемент такої тактики він може застосувати, щоб намагатися витягнути наші сили, створити там пастку. Тобто для того, щоб ми перекинули туди можливе підкріплення, додаткові резерви і потім знову навʼязати нам бойові дії на вигідних для них точках. Бахмут для РФ – абсолютно вигідна точка, яку вони обрали для інтенсифікації бойових дій. Це набагато вигідніша для них позиція, яка для них нічого не варта, але яку вони сприймають з точки зору боротьби з українською армією задля витягування якомога більшої кількості наших сил, аби ми не наступали на більш загрозливих для них напрямках.
Тому з цієї точки зору вони можуть піти на будь-який елемент хитрості, зокрема на відступ, щоб заманити ЗСУ до пастки або, навпаки, посилити тиск. Тобто щоб ця битва тривала, Україна концентрувала там певні сили, і це б відтерміновувало певні контрнаступальні дії. Але усе це вже про контрнаступ українських військ, це не етап наступу російських військ на Сході, про який ми говорили від початку лютого, а саме про його підготовчий етап.
Олександр Мусієнко - блогер і експерт. Є головою недержавної організації «Центр військово-правових досліджень». Виступає в якості експерта в ефірах телеканалів, пише My.ua.
А як щодо російської артилерії – як з нею боротися?
По-перше, контрбатарейна боротьба, тобто ураження нашими засобами артилерії, враховуючи перевагу у дальності на кілька кілометрів. По-друге, дрони-камікадзе, тобто безпілотники, які можуть точково її знищувати. По-третє, авіація, яка час від часу завдає ударів по скупченню сил противника. Тобто ми маємо робити тими можливостями, які в нас є, тими бомбардувальниками Су-24 чи штурмовиками Су-25. І ще одне – проведення диверсій у тилу ворога. Плюс знищення складів зі снарядами та боєприпасами, тому що без вчасного підвозу БК будь-яка артилерія самі по собі втрачають значення на лінії фронту.
Якщо росіяни, як ви сказали, вдадуться до тактики часткового відходу з Бахмута, чи є в них якесь інше пріоритетне місто, де вони можуть навʼязати нам бої?
В принципі, точки вже окреслені, нічого нового не буде. Вони намагалися розширити лінію фронту, адже російський наступ починався широкою лінією фронту. Хочу нагадати, що росіяни почали його від крайньої північної точки на сході біля Купʼянська на Харківщині і Вугледару на Донеччині як крайньої південної точки. Також вони намагалися проводити розвідку боєм і наступати на запорізькому напрямку, однак наші сили дали потужну відсіч. Зараз РФ звужує фронт – вони, наприклад, уже призупинили наступальні дії на лиманському та купʼянському напрямках. Там тривають інтенсивні обстріли, але вони не ведуть безпосередніх штурмових дій. Тобто вони концентруються на трьох напрямках – Бахмут, Марʼїнка та Авдіївка. І думаю, що зараз у них навряд чи вистачить потенціалу для розширення лінії фронту. Плюс український контрнаступ не дасть їм цього зробити – ініціатива поступово переходитиме на наш бік, і вже ми будемо навʼязувати РФ точки та напрямки.
Останнім часом дуже багато розмов про повернення Криму військовим шляхом. Неодноразово зустрічала в експертів думку про те, що достатньо перебити Кримський міст і оборона РФ на півострові може посипатися. Як, по-вашому, можуть поводитися росіяни у випадку, якщо ЗСУ підійдуть до перешийку та суттєво пошкодять міст? Тобто коли вони опиняться у певній пастці і їм не буде тікати, що вони робитимуть?
Частково це той план Ходжеса, який він показував і говорив, що треба підійти до Криму, завдавати ударів по військових обʼєктах окупантів у Криму плюс перебити міст для того, щоб у них не було нормальної логістики. Звичайно, це має сенс і так потрібно діяти, коли ми туди підійдемо. І мета, яка при цьому ставитися – ультиматум, за якого Росія виводила би свої війська з території України, бо інакше вони будуть знищені у боях. Думаю, з цією метою це і потрібно робити.
Щодо військової складової таких дій, то облогу Криму можна і потрібно робити. Але треба враховувати, що це може зайняти кілька місяців. Не забувайте, що Росія має можливості підвозити ресурси до Криму морським шляхом, з порту Новоросійськ і інших. Тобто вони ще матимуть можливість щось транспортувати кораблями. Звичайно, це не ті можливості, які можна завезти через міст, але підвезти якусь зброю, продовольство чи інші засоби для підтримки свого контингенту принаймні в Севастополі і створити з нього пропагандистський міф про “велику фортецю” вони зможуть. І це може зайняти певний період часу, тому що вони будуть там триматися. Але за умови, що ми розвинемо нашу складову і по надводних дронах, і по інших засобах ураження та будемо діставати до Севастополя, ми пришвидшуватимемо цей процес. І тоді це призведе або до того, що Росія пристане на ультиматум, який їм буде поставлений, тобто у першу чергу вивести усі війська з материкової частини України, а також вивід військ з території Криму. Або ж їх дійсно доведеться вибивати їх звідти військовим шляхом, що навіть за умови руйнування Кримського мосту буде непростим завданням, бо за Севастополь РФ буде битися і навряд чи аж так здасться. Ще один можливий сценарій – якщо ми триматимемо їх у блокаді, і вони будуть тривалий час триматися, то це може розтягнутися на кілька місяців, рік, а може навіть і більше.
Як ви гадаєте, що Україні умовно буде легше повертати - Крим чи Донбас? Бо, як ви сказали, бої за Крим та його блокада може розтягнутися в часі, а на Донбасі є агломерація, звідки вони все-таки швидше втечуть?
Я думаю, що внаслідок успішних дій, щойно їх сили України проведуть на півдні, будуть загрожувати Криму і поставлять умову щодо відведення військ, росіяни з Донбасу вийдуть самі. Для них Донбас не має жодного значення окрім території як такої і плацдарму, з якого вони могли б далі просуватися для завоювання усієї України, яка насправді їх цікавить. Луганщина та Донеччина для РФ – виключно інструмент на шляху реалізації їхніх подальших агресивних амбіцій.
Тому вони все кинуть на оборону Криму, Севастополя. Більше того, пропонуватимуть якісь перемовини про те, що вони готові вийти з Донбасу в обмін на надання Криму статусу Гонконгу (як це було у часи після Британської імперії) чи якісь інші політичні домовленості. Вони будуть будь-яким чином намагатися випрошувати, щоб їм дали бодай щось по Криму.
Але ж ніхто з нашого боку не планує приставати на їхні умови. Щойно українські війська будуть на перешийку біля Криму, у Росії можуть початися внутрішні процеси. Адже тоді росіяни побачать, що Путін – не та людина, яка здатна керувати державою, що він несе лише поразки і втрати, і це не той лідер, який їм потрібен. Тому там теж можуть відбуватися перестановки, що створить для нас вікно можливостей, яким ми можемо скористатися і звільнити Крим. Але це вікно можливостей триватиме зовсім недовго.
Одразу уточню – скільки, на вашу думку, це вікно можливостей буде для нас відкритим. І ще одне уточнення – якщо росіяни за певних обставин вийдуть з території Донбасу, наскільки там зберігатиметься ризик обстрілів?
Він буде зберігатися постійно. Крім того, що Росія має вийти, Путін чи будь хто інший має підписати офіційне розпорядження про припинення режиму “СВО” та віддати наказ усім військам, які були у ній задіяні, повернутися до місць постійної дислокації. Тобто не просто відвести зброю, а відвезти її за кілька сотень кілометрів від території України, щоб зменшити ризики ураження бодай артилерійською зброєю. Допоки цього не буде зроблено, ризики будуть зберігатися. Більше того, допоки цього не буде, росіяни можуть так само підтягувати свою артилерію та обстрілювати південь Херсонщини тощо. Тому, безумовно, внаслідок нашої перемоги ми маємо досягти того стану, за якого будуть віддані відповідним російським військам накази відходити. А ми маємо розуміти, що нарощення наших артилерійських можливостей та контрбатарейної боротьби навіть після війни має бути постійним і системним. Ми маємо бути готовими давати відсіч, якщо вони будуть намір нас колись обстріляти, без жодних сумнівів.
Ви згадали про те, що події у Криму можуть запустити внутрішні процеси у Росії. Трошки забігаючи наперед, якщо Росія за певних додумається, що їм потрібно змінювати керівництво, чи буде здатна Росія до реваншу? Через скільки часу це може статися?
Безумовно, такий сценарій можливий. Усе залежатиме від того, як будуть розвиватися події. Якщо в РФ буде зміна влад і буде знову хтось із тих, хто підтримує війну та імперську політику РФ, то їхня повторна атака проти України, безумовно, питання часу.
Другий сценарій – прихід до влади когось із так званого ліберального табору, який приспить пильність Заходу якимись заявами і, можливо, навіть видачею Путіна до МКС та показовими вибаченнями. Тоді це може повторитися не у найближчій перспективі, а у середньостроковій та довгостроковій. Бо де гарантія, що після умовного “ліберала” не прийде хтось так само, як Путін після Єльцина, який знову говоритиме про анексію, окупацію, війну та продовжувати галіматью про “исконно русские земли”?
Є третій варіант – ми маємо працювати з нашими партнерами на те, щоб пояснити їм, що єдиним правильним фіналом цієї війни має стати розпад залишків Російської імперії. І коли ми дійдемо до того, що субʼєктам федерації буде вигідніше жити самостійно і вирішувати внутрішні проблеми без якихось імперських шовіністичних амбіцій, це комплексне питання може передбачати наявність певного контингенту (миротворчого чи окупаційного – називайте як завгодно) на території Росії, який має вирішити питання демілітаризації РФ. Усі три шляхи непрості, але, як на мене, третій шлях – це саме той, яким нам потрібно йти.
Останнє, що хотіла б уточнити щодо українського контрнаступу – як ви гадаєте, скільки часу він має тривати, щоб його можна було вважати успішним? І наскільки його успіх пришвидшить для нас темпи завершення війни?
Скільки він буде тривати, покаже тільки бойова обстановка. Сценаріїв може бути два – стрімкий і швидкий, коли вдасться пробити лінії оборони ворога, просунутися в тил, завдати йому серйозних втрат і звільнити значну частину української території. Другий варіант буде більш повільним, якщо ворог буде впиратися і застосовувати усе, що тільки може, та матиме певні успіхи в обороні. Тоді нам потрібно буде застосовувати той артилерійський вогневий вал, але краще, ніж це робили росіяни, точніше та ефективніше. Безумовно, наш успішний контрнаступ дасть відповідь на те, яка це буде частина звільнених територій (хочеться, щоб вона була якомога більшою, аж до кордонів 1991 року, але реально це покажуть бої). Також контрнаступ зменшить потенціал російських військ, зіграє на деморалізацію особового складу військ РФ, та може спричинити певні події в Росії та дати нам додаткове вікно можливостей. Усе це разом дійсно може призвести до того, що війна може завершитися раніше. Принаймні, поточна її фаза.
Цього року є така можливість?
Теоретично так, але як буде на практиці – побачимо.