У Росії триває підготовка до так званих президентських виборів, які відбудуться 17 березня. Кремль за допомогою репресивного апарату повністю утримує владу в країні, давно усунув усіх реальних політичних конкурентів і, схоже, вирішив навіть не створювати ілюзію виборів, на яких переможе Володимир Путін. Усі кандидати, яких зареєстрував Центрвиборчком, контролюються Кремлем і не мають жодної політичної ваги.
В інтерв'ю Главреду російський політтехнолог, галерист Марат Гельман розповів, чому Кремль не допустить до виборів Бориса Надєждіна, пояснив, що зміниться в РФ після перевиборів Путіна, оцінив вірогідність протестів та розколів у кремлівській верхівці й зробив прогноз щодо воєнного зіткнення Росії та Заходу і наслідків для режиму Путіна.
Поява політика Бориса Надєждіна як можливого кандидата в президенти мала у Росії певний ажіотаж. Ми побачили черги під час зборів підписів для його реєстрації на вибори, підтримку з боку опозиції. Тепер стало зрозуміло, що до самих виборів його, очевидно, не допустять. На вашу думку, в чому полягає задум Кремля в історії з Надєждіним?
Завжди є люди, які хочуть зробити імітацію виборів. Основний конкурент Путіна сидить у в'язниці, реальних кандидатів немає, тому вирішили зіграти на керованих лібералах. Ідея була дуже простою: допустити до виборів максимально нехаризматичну людину, щоб під графою з її прізвищем вийшла мінімальна цифра, а потім показувати всьому світу, що, мовляв, усі за Путіна, а лібералів ніхто не підтримує. Задум старий, як світ, але є один нюанс.
На мій погляд, ідея з Надєждіним не спрацювала, тому що всі розуміють: жодних президентських виборів у Росії насправді немає. Ніхто не фокусується на результаті, нікому не цікаво, які будуть цифри 17 березня. Натомість світ побачив чимало громадян Росії, які внесли свої дані до списків людей, що не підтримують війну, тим самим зробили маленький громадянський вчинок. Навіть нам, росіянам, які живуть за кордоном, стало легше пояснювати європейським чиновникам, що є значна частина російського суспільства, яка проти війни.
У підсумку в Кремлі вирішили, що, оскільки в ПАРЄ вже зробили заяву, згідно з якою російські президентські вибори не можуть вважатися легітимними, адже проводять їх, зокрема, і на окупованих територіях України, Надєждін свою функцію не виконує. До того ж є ризик, що Надєждін під час виборчої кампанії виступить із закликом, наприклад, публічно на площах подарувати жінкам квіти на 8 березня. І тоді на площі вийде півкраїни. Кремль так ризикувати не може, тому до виборів Надєждіна не допустять.
Грою з висуненням Надєждіна Кремль хотів створити "картинку" і "виміряти загальну температуру по палаті", щоб зрозуміти, чи є якісь осередки загрози для влади?
У Кремлі дуже добре знають, що 20% населення дотримується антивоєнних настроїв. На жаль, це менше половини, але 20% населення в масштабах країни це дуже багато. Цієї кількості достатньо для проведення будь-якої акції. На дебатах у Держдумі вже лунала ця цифра, коли говорили, що 20% населення Росії, мовляв, потрібно визнати іноземними агентами, і тоді настане щастя і однодумність.
Путін робить ставку не на пропаганду і переконання, а на страх і точкові арешти. У Кремлі здивувалися навіть не тому, що є ще в Росії люди, які проти війни, а їхній здатності, будучи навіть будучи заляканими, висловити свою антивоєнну позицію і, таким чином, піти на ризик, нехай і мінімальний. І режим розуміє, що ці люди будуть його опонентами в несподіваний момент і тоді, коли не буде загрози життю.
Чи може поява Надєждіна на такому рівні бути сигналом від деяких башт Кремля? Наприклад, одна з башт, зацікавлених у відході Путіна, спеціально вирішила "обкатати" Надєждіна в рамках передвиборчої кампанії, чудово розуміючи, що його не зареєструють.
Я не думаю, що це так. Бориса Надєждіна я знаю дуже давно. Він працював в апараті Бориса Нємцова, потім від Нємцова не дуже красиво перейшов до Кирієнка. Пам'ятаю, 1999 року, коли був Союз правих сил і я керував штабом, траплялися випадки, коли Нємцов щось не так говорив, а Надєждін запитував: "Чому от мене не беруть?". А я відповідав: "Ну, слухай, Борю, ти нехаризматичний". І він сам це знає. Надєждін роками займався лише технічними питаннями у ліберальних політичних рухах саме тому, що він не цікавий виборцю за якимись особистими характеристиками.
Я абсолютно впевнений, що ніхто не думає про Надєждіна як про можливого кандидата в президенти. Напевно, він і сам здивувався своїй несподіваній популярності. Звичайно, це пов'язано з тим, що всю "поляну" зачищено. На місці Надєждіна я б зараз був стурбований. Так, кандидатура була з усіх боків узгоджена, але тепер його будуть у чомусь підозрювати.
Звісно, Надєждін не керує чергою, яка скупчилася, щоб підписатися за його кандидатуру. Тому для людей нічого не зміниться, якщо, припустимо, він завтра скаже: "Мене зняли, тому голосуйте за Путіна. Путін - хороший". Адже це не прихильники Надєждіна, а люди, які хотіли б, щоб був хоча б один-єдиний зареєстрований антивоєнний кандидат.
Утім, завдяки людям, які випустили Надєждіна, навіть якщо вони це зробили заради власної мети, ми побачили, що в російському суспільстві ще є до кого доносити правду. Там ще є якась частина суспільства, яка нас чує.
Чим будуть особливі "вибори" в Росії цього року? Як зміниться внутрішня і зовнішня політика РФ після них? Наскільки я розумію, гайки будуть лише закручуватися. Нас, українців, насамперед, цікавить те, якою буде політика щодо України.
Перш ніж говорити про те, що буде після 17 березня, слід зазначити, що для України, особливо для української армії, вкрай важливий період, який буде до цієї дати. У цей час Росією керує не війна, а вибори. Для Путіна зараз вони важливіші за війну. У певному сенсі війна стає частиною виборів. Тому в цей час можуть ухвалюватися абсолютно неадекватні з військової точки зору рішення, і ЗСУ ними треба користуватися.
Умовно кажучи, є два штаби - генеральний і передвиборчий. Передвиборчий зараз може сказати генеральному, що для картинки необхідно організувати голосування на лінії фронту. Через те, що це передбачає скупчення людей в одному місці, військовий штаб начебто має бути проти, але в найближчі півтора місяця передвиборчий штаб головніший. Або, наприклад, передвиборчий штаб може сказати, що за три дні до голосування потрібна якась перемога. У Генштабі розуміють: для такої перемоги немає жодних підстав, але і сказати "ні" там не можуть, тому змушені перти. Звісно, для української армії це можливість знищити живу силу противника в такий момент.
Тож насамперед до 17 березня війна буде частиною виборів, що призведе до нелогічних і неправильних для російської армії рішень, можливо, навіть наджорстоких.
Після 17 березня в Росії перейдуть від точкових репресій до масових. Майже напевно після цієї дати для росіян почнуться сталінські часи. Адже поки що - до "виборів" - ці репресії стримуються. Пов'язано це з тим, що тепер цим займається вже не Кремль, а величезна кількість бенефіціарів цих репресій. Найбільш очевидно це в культурі, але так скрізь. Діють люди, які перебувають на якихось третіх позиціях, яких ніколи нікуди не підпускали. Наприклад, режисер Тигран Кеосаян (чоловік кремлівської пропагандистки Маргарити Симоньян, - ред.) зараз вимагає прибрати з екранів нову картину "Майстер і Маргарита": Кеосаян за своє життя зняв 17 фільмів, але аудиторія всіх цих фільмів менша, ніж аудиторія "Майстра і Маргарити" Локшина за один день, уявіть, як йому прикро! От він тепер намагається добитися репресій. Адже такі люди в Росії зараз скрізь пишуть доноси, і починаються масові репресії проти всіх. А все тому що прийшли люди, які хочуть зайняти місця. І влада це підтримає. Поки що, до виборів, вона стримує репресії. А так, влада спиратиметься на таких "трієчників".
Суспільству все це, звісно, дає певну надію на те, що десь у влади зірветься, і вона припуститься помилок. Згадайте, як свого часу Горбачов спробував упровадити "сухий закон", але зрозумів, що можна все що завгодно, але позбавити людей алкоголю не можна.
Нинішня влада РФ ті уроки вивчила. Але зараз вона входить у раж домострою і ухвалює такі закони, які припускають, що жінка має сидіти вдома, народжувати дітей і варити кашу. Але влада, схоже, не розуміє, що зараз інший час, і половина населення, жінки, з цим не погодиться.
Мені здається, що перший розлом між нинішньою російською владою і суспільством буде по лінії жінок, а не по війні або політиці. Жінки скажуть, що їм цей домоустрій не потрібен, і підуть у рознос, наблизивши кінець цієї влади.
Ніхто не сумнівається, що кінець цієї російської влади неминучий, але всі засмучуються, що вона зуміє протриматися ще довго, тому що санкції не працюють тощо. А таке форсування репресій прискорить кінець влади Путіна.
А що може змінитися для України? Чи може бути масова мобілізація в Росії або щось інше, чого ми ще не бачили?
Загроза масової мобілізації в Росії є завжди. Але російська влада зачекає з цим до листопада - до виборів в Америці, оскільки сподівається, що Трамп їй допоможе.
Період з березня до листопада дуже важливий: важливо, щоб українське суспільство і український МЗС допомогли демократам виграти вибори. Ваше завдання сформувати такий наратив, який покаже американському суспільству, що підтримка України в його інтересах. Тому що в іншому разі демократи програють.
Якщо в листопаді в Росії зрозуміють, що надія на скорочення або припинення допомоги Україні з боку США порожня, їм, щоб зламати баланс, буде необхідна мобілізація.
Зараз абсолютно правильно перебудовується тактика української армії: зміцнюється кордон, проводяться атаки на російську територію і Крим. Для Путіна буде важливо зламати цю тактику. А зробити це можна буде, мабуть, лише величезною кількістю людей, "м'ясними штурмами". Іншого способу немає.
На жаль, санкції не позбавили Кремль грошей, тому сьогодні він купує людей. На жаль для України і сором для нас, велика кількість людей у Росії зараз хоче в армію, тому що бачить у цьому вихід для себе, розв'язання матеріальних проблем. Там бідність. Тому, поки є гроші, мабуть, у Кремлі думають, що мобілізація не потрібна.
Одним словом, я б чекав мобілізації в Росії скоріше у листопаді, ніж у березні.
Кремль розраховує на те, що Трамп у разі перемоги не стане підтримувати Україну і відсторониться?
Ні, у нього є план. Тобто у Трампа, який вважає Крим російським, є свій план. Можливо, це ідея плебісциту на окупованих територіях. Хоча який може бути плебісцит на території, яка була захоплена? Але для Трампа це не проблема. Я побоююся його.
Перед українським МЗС стоїть важливе завдання. І, до речі, можливо, Зеленський має рацію: потрібно поміняти людей, зокрема в МЗС. Адже робота нинішньої команди МЗС України заточена на отримання ресурсів від різних країн. І це було правильно спочатку. Зараз МЗС має бути більш інтелектуальним і має сформувати для Байдена і його передвиборчої кампанії главу про те, що допомога Україні - це, насправді, допомога Америці. Приблизно так має називатися цей розділ. І краще за українську політику її ніхто не створить для Байдена. Це дуже важливо зробити.
Періодично ми бачимо в Росії осередки протестів - акції дружин мобілізованих, протести в Башкортостані. Чи можливе їхнє посилення на тлі президентських виборів? Наскільки вірогідний сценарій, за якого частина правлячих кіл це підтримає?
Дійсно, без підтримки частини номенклатури всі ці акції будуть швидко погашені. Ми вже бачили, як це відбувалося в Білорусі та інших країнах.
Що стосується розколу номенклатури, він може статися, але не через прагнення до чогось хорошого, а через атмосферу недовіри, що панує у ній, після ситуації з Пригожиним. Там усіх перевіряють. В один момент якась частина номенклатури може вирішити, що її завтра знесуть, і, намагаючись утримати свої позиції, вона може піти проти інших башт. Можливо, навіть не проти Путіна, але апелюючи до нього. У розпачі вони перейдуть за рамки припустимих меж через побоювання того, що їх завтра приберуть. Так само, як і Пригожина. Адже Пригожин теж пішов на цей крок лише після того, як перша ракета прилетіла в табір ПВК Вагнер з боку військ Міноборони.
Крім того, Путін напевно вже зараз планує провести заміну кадрів після виборів. У нього так заведено: поміняти прем'єра, поставити інших людей на певні посади або провести декоративні зміни. Наприклад, з точки зору Путіна, прем'єр-міністр Мішустін занадто популярний. Якщо з Путіним щось станеться, автоматично виконувачем обов'язків президента стане прем'єр Мішустін. А Путіну потрібно, щоб влада залишалася у "кооперативу Озеро" або Радбезу. Зберегти таку конфігурацію можна лише за слабкого прем'єра. І тому Путіну потрібно поміняти прем'єра, оскільки Мішустін дійсно здатний стати наступником Путіна, якщо з ним щось станеться. Причому Мішустін здатний не просто отримати владу, а й утримати її.
Думаю, що Мішустін, можливо, стане першим віце-прем'єром. Путін не хоче втрачати віддану людину, яка, як для Путіна, ефективно виконує свої обов'язки. Складно сказати, які ще можуть бути зміни, але всі ці ротації Кабміну призведуть до погіршення ситуації з недовірою і перевірками. На кожного кандидата є свої папочки. Культивування недовіри один до одного - прямий шлях до того, що частина номенклатури, остерігаючись того, що її ось-ось зжеруть і знищать, може запустити певні процеси.
Що може стати тригером розколу?
Людська жадібність. Одні повинні захотіти забрати власність інших і прибрати своїх конкурентів. Чесно кажучи, я дуже розраховую, що на новому етапі репресії стануть спільною справою. Коли буде зрозуміло, що донос має свою конкретну мету, як у сталінські часи. Адже як було тоді: одні сусіди доносили на інших сусідів, щоб стати власниками їхньої квартири. Мовляв, усе, народилася дитина, треба розширюватися, бо потрібна зайва кімната.
І це все не анекдоти, а реальні ситуації, які були в ті часи. Так, зараз суспільство інше, але події можуть повторитися. І я якраз вважаю, що посилення репресій, коли вони стануть масовими, лише прискорить кінець режиму.
Путін правитиме до 2030 року. Наступника немає, і операцію "наступник" у Кремлі не запускають - небезпечно, навіть за пострадянськими мірками. Як там діятимуть далі - знову спробують "продовжити" Путіна чи шукатимуть наступника і переформатовуватимуть систему?
Все-таки думаю, що правити йому менше, аніж цілий президентський термін, аніж до 2030 року.
Війна - випробування і трагедія для України, але і для Росії вона стала тягарем, що руйнує країну зсередини, зокрема економіку. Ми марно сподівалися, що це руйнування відбудеться миттєво, адже інтеграція російської економіки у світову здавалася дуже глибокою. Але виявилося, що це зовсім не так. Та й Китай зіграв важливу роль, коли замінив Росії світ і як постачальник, і як споживач. Тому миттєвого розвалу не сталося. Ба більше, деякі санкції навіть згуртовували росіян навколо Путіна.
Так чи інакше, я не думаю, що Путін протримається при владі такий великий термін. Не потрібно йому думати і про наступника - це вже мають вирішувати інші люди. Путін же має думати про безпеку, збереження своїх капіталів і про те, щоб його оточення не постраждало за нової влади. Принаймні, поки триває нинішня військова кампанія, для Путіна пошук наступника не є актуальним питанням, ба більше, це небезпечно.
Можна говорити про близькі й далекі кола Путіна, але це безглуздо, тому що людина припускає, а Бог має. І в даному випадку не має значення, що там припускає людина Путін, оскільки буде все одно по-іншому.
Тут важливо й те, що задуми Путіна практично ніколи не реалізовувалися. Путін - поганий прогнозист, він слабкий у стратегічному мисленні. Проте тактично він сильний, мабуть, один із найсильніших тактиків. Тому він так вправно тягне час. А от стратегічно у Путіна і Росії немає необхідних ресурсів, тому немає сенсу думати про те, що вони планують.
Головне - у Кремлі планують репресії, а ці репресії, найімовірніше, призведуть до того, що вони там самі себе зжеруть.
Виходить, першим фактором падіння режиму може стати військова поразка, другим - внутрішній розкол, а третій тоді - "чорний лебідь"?
Думаю, порядок такий: військова поразка Росії, дія санкцій, а вже потім внутрішньоросійські процеси. Європа в питанні санкцій спочатку йшла напролом, зараз - зупинка. І наразі триває розбір, чому санкції не працюють. Тому я сподіваюся на те, що буде різка зміна санкційної політики, і санкції стануть більш ефективними.
Крім того, коли я був у Києві в грудні 2023 року, зустрічав людей, які захоплено займаються новою зброєю для України. Виявляється, коли Залужний говорив про необхідність технологічного прориву, він говорив це не загалом, а мав на увазі цілком конкретні речі. Тож це теж може спрацювати. Причому поява такої зброї може ефективно впливати на російське суспільство. Адже одна справа розуміти, що твоя країна веде війну, стосовно якої ти лояльний, але водночас ти сам у безпеці, і зовсім інша річ - розуміти, що твоє життя та життя твоїх дітей щодня може випадково перерватися, це рулетка.
Тому важливо діяти за християнським принципом: роби все, що маєш, хай буде що буде. Тому потрібно тиснути на всі можливі клавіші й чекати. Сьогодні ключовим фактором є допомога Заходу, щонайменше збереження тієї допомоги, яка була, щоб вона дозволила Україні зберігати статус-кво і паралельно шукати можливості для прориву.
Безумовно, є проблеми і в самій Україні, які вам видно краще, ніж мені. Наприклад, відсутність гастарбайтерів. Йде війна, люди пішли з економіки на фронт, але на їхнє місце ніхто не прийшов. В усьому світі ці питання вирішуються зміною трудового законодавства, щоб можна було залучити до роботи тих самих молдаван чи ще когось.
Затяжна війна передбачає необхідність передачі частини функцій від армії до економічного блоку уряду заради досягнення перемоги. Зеленський подає сигнали, що настав час щось змінювати, і сподіваюся, він, перш за все, має на увазі це, а не утримання влади, до чого ми звикли в Росії.
Під час розмови ми вже згадували західні санкції. На вашу думку, чи є в Європі реальні побоювання щодо того, що за декілька років Росія може розв'язати війну вже проти них, і розуміння того, що в такій ситуації краще посилювати Україну?
Там добре працює розвідка. Росія вивчається цією розвідкою ще з Мюнхенської промови Путіна, яку він виголосив у 2007 році. На Заході розуміють, що ще до 2014 року Путін виношував план щодо зіткнення з НАТО на Сувалкському перешийку біля Калінінграда. План мав працювати проти країн Балтії у разі проблем у Росії із забезпеченням Калінінграда.
Загалом, Захід усе знав ще тоді, тому я сподіваюся, що будь-які плани Кремля не будуть таємницею для європейської спільноти. І, в принципі, у війні в Україні все у всіх на очах. Дані із супутників і розвідка дають змогу визначити точне розташування як російських, так і українських військ.
Я вважаю, що незалежно від того, чим завершиться українська епопея, зіткнення Путіна і Заходу все-таки буде. Можливо, будуть відкриті другі-треті фронти, десь на периферії, як у Сирії. Відкриття другого фронту призведе до смерті путінського режиму, як це було для Гітлера під час Другої світової війни.
Світова спільнота одразу воювати не буде, але коли Путін розслабиться, отримає неправдиву інформацію і відкриє десь другий фронт, вона максимально сконцентрується на грі на знищення.
Складно сказати, яким буде сценарій такої війни. Проте я розумію, що ЦРУ має дуже високі інтелектуальні здібності, і дії американської розвідки не залежать від того, хто в президентському кріслі - Байден чи Трамп. Мені здається, ця частина державної машини знає, що зіткнення з Росією все-таки відбудеться. Вони вивчають сценарії та моделюють ситуації. Звичайно, у роботі зі сценаріями задіяна й Україна.
Кремль все-таки ризикне розв'язати локальну війну проти країн НАТО?
Я в цьому впевнений. Якщо ми проаналізуємо плани Путіна та їхню реалізацію, то можемо зробити висновок, що він добився успіхів лише в одному - формуванні так званої коаліції поганих хлопців. Сьогодні існує чітке розуміння того, що у світі велика кількість "поганих хлопців", які захопили владу в низці країн і так само, як і Путін, готові зупинити прогрес цивілізації. Путін відчуває себе лідером або одним із важливих гравців такої "коаліції".
Погані хлопці економічно слабкіші за світову спільноту, вони можуть досягти якихось успіхів лише війною. І Путін напевно вважає, що війною можна зафіксувати новий світовий порядок. Якщо раніше був капіталістичний і соціалістичний порядок, то тепер - умовно кажучи, демократичний і диктаторський.
Путіну потрібна якась війна. Він хоче, щоб в Україні лінія фронту стала кордоном, і прагне сісти за стіл зі світовою спільнотою. От як тоді, до початку повномасштабної війни в Україні, він хотів перемовин із Заходом, так і зараз він шукає можливості, щоб із ним розпочали діалог, який передбачає поділ на зони впливу. Він намагається змусити Захід піти на якусь угоду, згідно з якою він, мовляв, не допомагає Венесуелі, а Захід - Україні. І щоб добитися цього від Заходу, Путіну потрібен конфлікт. Нехай навіть він його не виграє, але Росія і західний світ поміряються силами, і десь з'явиться нова лінія зіткнення демократій і диктатур.
Утім, мені здається, Путін переоцінює як економічні та людські ресурси Росії, так і міцність свого становища всередині держави. Джерело поразки Путіна не у війні, а саме в переоцінці можливостей. Путін проведе неправильні розрахунки і все вмить завалиться.
Днями я був на конференції в Лондоні, куди англійці запрошували експертів, зокрема з України. І там був експерт із Румунії, який розповідав, як закінчив Чаушеску. Дивно, але за тиждень до краху його влади експерти називали румунський режим одним із найміцніших у світі. Але все закінчилося.
Наскільки я розумію, режим Путіна впаде після того, як Росія зіткнеться з країнами НАТО. А коли це може статися?
Не знаю. Я бачу, що відбуваються гострі процеси. Наприклад, ситуація в Молдові. У Кишинева є угода з Румунією - документом передбачено, що в разі виникнення небезпеки Молдова стане прозорою для румунських військ. Молдова - досить велика спокуса для Путіна. Там проросійські регіони - Придністров'я і Гагаузія, вони можуть стати осередком дестабілізації ситуації в країні. Є декілька локацій, де Росія може зіткнутися із Заходом, і, можливо, це станеться саме у Молдові.
Можливо, зіткнення Росії і НАТО відбудеться все-таки у країнах Балтії?
Про загрози країнам Балтії всі попереджені. Мені здається, щоб піти на Балтію, Путін повинен дійти висновку, що він розібрався з питанням України, і тільки після цього зробити наступний крок. Очевидно, що якщо Путін почне війну проти країн Балтії в умовах війни проти України, він програє. Путіну це скажуть навіть його експерти.
Безумовно, зіткнення десь може статися. Можливо, НАТО вирішить розмістити в Балтійських країнах серйозне озброєння, і Путін вважатиме, що повинен завдати удар на випередження. Він же полюбляє говорити, мовляв, ми не нападаємо, а попереджуємо.
Війна Росії і Заходу, можливо, більш імовірна навіть не в Європі, а десь на Південній півкулі, на периферії. На це може вказувати і створення Африканського корпусу. Путін спочатку може комусь делегувати таку кампанію і одразу навіть не зрозуміє, що його війська втягнулися у цю історію.
Марат Гельман - російський політтехнолог, публіцист, галерист, колекціонер і арт-менеджер. Колишній директор Пермського музею сучасного мистецтва PERMM. У період з червня 2002 по лютий 2004 року був заступником генерального директора Першого каналу. Один з творців Фонду ефективної політики.
Керівник Європейського культурного центру Чорногорії.