2021 рік для Володимира Зеленського став не лише екватором його президентської каденції, а й періодом, коли почали активно знижуватися його рейтинги. На це вплинула низка факторів, починаючи з недотримання власних передвиборчих обіцянок і завершуючи кількома гучними скандалами, пов'язаними з його найближчим оточенням.
Главред запитав експертів про те, чим загрожує президенту часткова втрата позицій, чи є передумови для дострокових виборів та які шанси Зеленського у разі участі у них, а також чи є у гаранта способи для підвищення рівня підтримки серед виборців.
У 2021 році особистий рейтинг Зеленського сягнув мінімальних показників за увесь час його президентства. Водночас ми бачимо кристалізацію базового рейтингу електорального ядра президента, бо тривалий час, на відміну від більш досвідчених політиків, ми не могли про це говорити.
Навряд чи наступного року його рейтинги знижуватимуться менше цього ядра. А от зростання залежатиме від основного фактору - антиолігархічної кампанії. З одного боку, боротьба з олігархами потенційно дуже вигідна у контексті зростання рейтингу, бо будь-які успіхи на цьому шляху можуть суттєво покращити позиції чинного президента. Але з іншого боку, олігархи продовжують мати медійний вплив, який вони, звичайно, будуть використовувати як у боротьбі з деолігархізацією, так і особисто з президентом.
Зрозуміло, що по мірі того, як розвиватиметься антиолігархічна кампанія, тиск буде посилюватися і до нього можуть долучатися й інші олігархи, які поки що зайняли вичікувальну позицію. За таких умов саме це і визначатиме рейтингові позиції наступного року, адже інформаційні атаки безпосередньо впливатимуть на рейтинг.
Звичайно, наразі невідомо, як розвиватиметься ситуація з поглибленням російської агресії - поки що ми не можемо говорити про те, наскільки масштабною буде ескалація та чи буде вона взагалі. Але усе це впливатиме на підтримку президента - так само, як і соціально-економічна ситуація в країні, реалізація амбітних проектів, нещодавно анонсованих Зеленським, зокрема, економічного паспорту та великої термомодернізації, що має оновити житловий фонд країни.
Ті протести, які спостерігалися в Україні наприкінці 2021 року, були виразно партійними, тобто ті, що організовані політичними опонентами президента з метою дестабілізації влади. Це видно з їхньої масовості - звичайно, була спроба представити їх як новий Майдан, але до того рівня вони, м’яко кажучи, й близько не дотягують.
Тому що майдани в Україні виникали не проти тих чи інших політиків, а у ситуації серйозного геополітичного чи навіть ментального вибору держави. Як, наприклад, у 2004 чи 2013 роках, коли відбувалися зміни у суспільстві, державі - влада намагалася розвернути країну у східному напрямі, і це викликало суспільний протест.
Не можна сказати, що Зеленський та його основні опоненти якось принципово відрізняються у своїх зовнішньополітичних орієнтаціях щодо ЄС та НАТО - вони лише звинувачують один одного у недостатній щирості у прагненнях. Глобально ж ми бачимо, що, наприклад, ті ж проросійські сили наразі маргінальні і серйозно на ухвалення політичних рішень не впливають.
У таких умовах протести, звичайно, будуть - це Україна, і протести були проти всіх президентів. Однак я мало вірю у їхню масштабність - спроби їх інспірувати ні до чого не призводять. Тим паче, що підстав для того, щоб вони переростали у щось колосальне так само немає.
Тому, якщо не буде іноземного військового вторгнення, яке може все змінити, Україна абсолютно спокійно дійде до чергових президентських виборів, ну а далі усе залежатиме від низки обставин, які на той момент складуться.
Кінець 2021 року проходить на фоні суттєвого падіння рейтингу Зеленського. Однак, його прихильники заперечують цей факт, наполягаючи, що він фактично повернувся до показників січня 2021 року. Тобто фактично рейтинги залишилися приблизно на тому ж рівні. По суті, Зеленський повернувся до тієї точки, з якої він починав рік.
Тепер у нього склалася непроста ситуація - якщо у цей рік він заходив із відносно стабільною ситуацією у економіці, енергетиці, і у нього залишалися козирі у рукаві у вигляді РНБО (зокрема, він почав запроваджувати санкції проти Віктора Медведчука), то 2022 рік він починає зі значно слабших стартових позицій. Адже цей рік починається з системної кризи в енергетиці та політичної нестабільності. На порозі стоїть російська армія, а обіцянки про допомогу наших міжнародних партнерів досить обмежені. У цій ситуації у Зеленського залишається два виходи, щоб втриматися при владі.
Перший – розпочати реформи та внутрішню трасформацію країни. Звільнитись від токсичного оточення і припинити війну з опозицією.
Другий – розпочати війну з внутрішнім ворогом. Він його вже намітив - це, у першу чергу, Рінат Ахметов. На цьому фоні навіть війна з Петром Порошенком відійшла на друг план.
Від того, наскільки успішною буде ця війна, залежатиме те, чи вдасться йому досидіти до кінця свого терміну. Якщо ця війна буде вдалою і вже в травні йому вдасться показати результати деолігархізації, то тоді у Зеленського є всі шанси наростити рейтинг. Український виборець у переважній більшості має патерналістське мислення і любить боротьбу з багатими, під час якої можна «отнять і поделить».
Переконаий, якщо розпочнеться повернення підприємств чи коштів до бюджету, виборці у переважній масі позитивно це оцінять.
Якщо ж ті заходи, які Зеленський запланував, вже зараз виявляться невдалими, то реакція буде зворотньою. Особливо, якщо, наприклад, тому ж Ахметову вдасться дестабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні. Наприклад, шляхом штучного банкрутування заводів, ГОКів з подальшим виведенням людей на вулиці.
Для Зеленського це може обернутися катастрофою, і до кінця не те що свого терміну, але й 2022 року він може не досидіти. Бо коли на вулицю виходять кілька тисяч представників партій ЄС чи Батьківщини - це одне, а коли до Києва можуть приїхати шахтарі і працівники металургійних заводів (а це, на хвилинку, десятки тисяч голодних і злих звільнений людей) - це зовсім інший протестний електорат.
І їхні інструменти та дії будуть суттєво відрізнятися від мирних походів по Києву активістів, ветеранів чи волонтерів. Нагадаю, свого часу саме протести шахтарів призвели до дострокових президентських виборів Кравчука у 1994 році.
У свою чергу, люди спостерігатимуть за цим - якщо вони побачать, що ця боротьба провалилася, це просто остаточно доб‘є рейтинг президента.
До того ж, у 2022 році буде кілька факторів, які можуть вплинути на протестні настрої українців. Наприклад, у разі підписання закону 5600 експерти прогнозують поширення протестних настроїв у регіонах як серед малих та середніх фермерів, так і серед власників паїв.
Бо цей законопроєкт, яким власників обкладають податком на кожен гектар, з одного боку, невеликий, але він стосується дуже багатьох селян і більша частина селян, які, як правило, здають свій пай в оренду, отримують від агрохолдингів не гроші, а збіжжя. І тепер, коли їм доведеться заплатити 1500 гривень з кожного гектару, це їх, м’яко кажучи, розізлить.
Відповідно, це теж може стати певним тригером. І хоч пік невдоволення цим законопроектом прогнозують восени наступного року, але, можливо, усе почнеться раніше, якщо до цього почнуть докладати рук політичні опоненти Зеленського.
Рейтинг Зеленського почав знижуватися з жовтня 2019 року, а найбільші масштаби у 2020 році, але аж ніяк у 2021 році.
Те, чого чекати президентові у 2022 році, залежить від багатьох чинників. По-перше, від загальної соціально-економічної та епідеміологічної ситуації, адже саме ці чинники найбільше впливають на рейтинги.
По-друге, від дій самого Зеленського і його команди. Якщо він діятиме рішуче і нестандартно, то рейтинги можуть трохи зрости та стабілізуватися, як це, до речі, було з лютого по серпень 2021 року.
Загалом 2021 рік для Зеленського у рейтинговому вимірі був гойдалкою - найбільш проблемний період був не зараз, а у січні 2021-го. Однак у жовтні вперше була зафіксована тенденція до зниження. І тут спрацювали декілька чинників — розрив з Разумковим, погіршення економічної, енергетичної ситуації та політичні конфлікти.
Тож надалі, якщо команда президента допускатиме помилки, внаслідок чого погіршуватиметься соціально-економічна ситуація, а особисто Зеленський проявлятиме слабкість і програватиме протистояння з олігархами, то і рейтинги можуть знизитися ще більше.
Тим паче, що протести - це вже звична реальність для України. Це вже норма, бо протестують у нас ледь не щомісяця - ФОПівці, “євробляхери” чи патріотично налаштована опозиція. І якщо Путін, наприклад, почне домовлятися про припинення вогню - проти цього теж протестуватимуть. До того ж, ті тарифні майдани, які здебільшого організовували політично, у наступному році так само можливі, як і акції з питань пенсійного забезпечення тощо.
Сказати заздалегідь, що саме може стати поштовхом для них, а також передбачити їхні масштаби та гостроту - неможливо. Якщо не буде дурниць, і, наприклад, знову щось не вигадає Гетьманцев, то тоді можливостей для цього буде менше. Але, судячи з подій 1 грудня, суспільного запиту на майдан немає. Абсолютна більшість громадян не хоче підтримувати політичні сили у боротьбі за владу, та й такі речі, як революції чи початок війни, як правило, не прогнозуються.
Особистий рейтинг Зеленського у 2022 році стабілізується і навіть може зрости, особливо, якщо він оголосить про дострокові парламентські вибори та почне робити якісь кроки щодо обмеження впливу олігархів. Зрештою, деолігархізаційний пакет - це його останній шанс виграти парламентську кампанію. Потім він просто втратить час.
Зараз у суспільстві є сумніви, бо ніхто не знає, чим цей процес завершиться. І це нерозуміння майбутнього ще може зіграти на користь Зеленському, однак якщо він затягуватиме час, то у 2023 році ситуація буде ще гірша. У тому числі, і через Росію, бо цей енергетичний зашморг вже закинутий. І наступні 2022-2023 роки в Україні буде енергетичний колапс. Тому для Зеленського є сенс розбавити парламент і тим самим зняти напругу в політичних еліт та в громадян і, фактично, частково зняти з себе політичну відповідальність.
Звісно, що президент сам обиратиме подальшу стратегію, але в умовах, коли у нього майже не залишилося союзників, проти нього КСУ, є ризики нападу РФ та геополітичної змови, ситуація доволі складна і це - питання його особистого політичного виживання.