Україна превентивно попередила Білорусь щодо можливих провокацій на спільному кордоні під час військових навчань та участі білоруських військ у вторгненні Росії. В інтервʼю Главреду співзасновник та виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло розповів, чому насправді Лукашенко прагне «примиритися» та чи здатна білоруська армія на повноцінний наступ на Київ.
Напередодні МЗС України зробив заяву щодо навчань, які проводить білоруська армія біля кордону з Україною. Зокрема, МЗС закликав керівництво Білорусі відвести свої війська. Як ви гадаєте, про що може свідчити така заява, та чи дійсно йдеться про те, що Білорусь може до чогось готуватися в плані України?
Не стовідсотково, що Білорусь до чогось готується. Ми маємо розуміти простий факт: самопроголошений диктатор Білорусі Олександр Лукашенко остаточно став інструментом для інформаційно-психологічних операцій Москви. Незважаючи на всю його діяльність, Лукашенко не ввів білоруські війська до повномасштабної агресії проти України. Тобто збройні сили Республіки Білорусь офіційно не беруть участь у війні, хоча поодинокі військовослужбовці у якості найманців воюють на боці російських окупаційних військ.
Крім того, уже були непоодинокі факти, які свідчать, що білоруський режим передає діючу техніку підрозділів збройних сил Республіки Білорусь підрозділам збройних сил Російської Федерації. Чи то в оренду, чи то в подарунок, чи то продає він цю техніку – це вже питання десяте.
Дивіться відео інтервʼю Дмитра Жмайла про наслідки військових навчань у Білорусі для України:
Тому зараз, враховуючи, що Мінськ так і не пішов на пряму участь у війні, його використовують саме для таких інформаційно-психологічних операцій, тобто коли президент країни, нібито формально незалежної, дає інтерв'ю топ-пропагандистам в ті моменти, коли потрібно РФ.
Буквально декілька тижнів тому він [Лукашенко] браво заявляв, що відвів війська від кордону, але щойно ми почали операцію на території Російської Федерації, він активізував це питання.
Дійсно, там є рух військ, і найнебезпечніше те, що це Гомельська область, відповідно це близькість до Чорнобильської атомної електростанції. Ми вже бачили, до яких наслідків призвело квартирування росіян у цій зоні, коли вони окопалися в Рудому лісі.
Знов-таки, це створення штучної напруги для того, щоб скувати наші резерви. Тому що, наприклад, в сусідній Сумщині відбувається ротація підрозділів, які підтримують наступальні дії на території Російської Федерації, тому що росіяни поки що не можуть нам протидіяти. У них було угрупування в районі Климово-Клинців, ближче до кордону з Чернігівщиною, звідти вирушила колона, яку ми розбили на підході буквально в перші дні початку операції на Курщині. І оскільки росіяни не можуть нічого зробити, у цей район вони стягують строковиків, представників військово-космічних сил Росії, з яких формують штурмові загони нашвидкоруч для того, щоб зупинити український наступ.
Власне, збройні сили республіки Білорусь, якщо чесно, не дуже і чисельні. Станом на 2021 рік у них нараховувалося 43 тисячі особового складу, з яких лише 30 тисяч – це сухопутні та десантно-штурмові війська, і саме вони відіграють роль певного відволікаючого маневру для того, щоб скувати наші резерви, які дуже необхідні нам на Курщині.
Чи вдадуться білоруси до прямої збройної провокації? Якщо чесно, я сумніваюся. Адже якщо вони цього не зробили в ті моменти, коли нам було найбільш важко (а вони, відверто кажучи, побоялися, тому що ми б багато їхніх сил перемололи), то зараз, коли в нас діють активні резерви на Курщині і ми намагаємося там наступати, коли надходить підтримка, це будуть робити виключно для російських ІПСО і для стримування наших резервів в українсько-білоруському прикордонні.
За даними моніторингового каналу «Білоруський гаюн», на кордоні з Україною зосереджено близько 1100 військових особового складу армії Білорусі. Якщо говорити про реальні спроможності Білорусі, а саме про її ударні частини, не могли б ви оцінити, наскільки зараз вони підготовлені у порівнянні з ЗСУ?
Повторюся, що у порівнянні з нами, білоруська армія налічує 43 тисячі загального особового складу, понад 30 тисяч з яких – це десантно-штурмові і сухопутні війська. «Білоруський гаюн» зафіксував початок цього руху, і скільки армія Білорусі накопичить і в реальності перемістить, ми побачимо згодом, коли зможемо більше промоніторити інформацію.
Крім того, в цьому русі беруть участь і головорізи з ПВК «Вагнер». Їх, звісно, вже не така чисельність, але ми можемо говорити про сотні бійців, які так само більше відіграють інформаційно-психологічну роль. Чи можуть збройні сили РБ та їхній можливий наступ стати для нас проблемою? Так, звісно. Хоча ми там і будуємо укріплення, але наша лінія оборони дуже широка – вона проходить і Донеччиною, і Луганщиною, і Харківщиною, і Запоріжжям, є плацдарм на півночі Харкова, на Курщині. І, відповідно, нам не потрібно було б відкривати ще одного фронту.
Ще раз повторю – я не думаю, що вони на це наважаться. Але і Україна, розуміючи всі ці маневри(чому і були офіційні заяви Міністерства закордонних справ), так само демонструє рішучість, що у разі нападу, в тому числі з боку Білорусі і збройних сил Республіки Білорусь, ніхто не буде дивитися на те, що це сторона, яка офіційно не вступила у війну. Так само на це буде жорстка відповідь, і ми будемо вражати об'єкти і скупчення білоруських військ на території самої Білорусі. Тому це превентивне попередження, щоб у Мінська не було якихось ілюзій, що ми будемо зволікати.
Якщо Білорусь гіпотетично вдасться до якихось дій зі свого боку, про що власне ми можемо говорити? Це буде повноцінний наступ, чи більше йдеться про окремі диверсійні групи?
Диверсійні вилазки можливі. Я не думаю, що вони можуть забезпечити повноцінні наступальні дії, тому що білоруська армія, навіть у порівнянні з російською менш фахова, менш вишколена, і навіть морально не підготовлена до бойових дій.
Можливі диверсії, обстріли, але сухопутна операція, в тому числі повторення маршу на Київ – ні, я не думаю, що вони на це здатні. Якщо чесно, я й не думаю, що до цього дійде – можливі провокації на кордоні і порушення повітряного простору. Але до якихось серйозних наступальних дій щодо відкриття вогню чи обстрілів із артилерії все-таки не дійде, тому що одразу ж буде відповідь. У білорусів, до речі, багато техніки, переважно радянського виробництва і, до речі, слабомодернізованої. І наша артилерія (тим паче, що ми маємо в цьому районі найкращі підрозділи, які підтримують наступальні дії на Курщині), дуже швидко зможе розібратися з артилерійськими підрозділами Білорусі.
Судячи з того, що Лукашенко говорить про «примирення», ситуація виглядає так, що йому не вигідно вступати у війну. Тим паче зараз, про що і ви говорили на початку. Якщо говорити з політичної точки зору, чи можливий варіант, коли Лукашенка Путін може змусити до того, аби він проводив зі свого боку певні дії?
Він його змушує від початку повномасштабного вторгнення, і ось такі дії - це крайні кроки, на які йде білоруський диктатор. І він буде змушувати і надалі, це однозначний факт, але і Лукашенко намагається не йти на такі кроки, на загострення.
По-перше, невідомо, як поводитиметься білоруська армія, тому що там є і люди, які, м'яко кажучи, не підтримують Лукашенка, і особи, які вже давно завербовані ФСБ. Адже збереження вертикалі і силового блоку під своїм контролем для Лукашенка дуже і дуже важливе.
По-друге, суспільні настрої – наразі можна говорити, що білоруська опозиція обезголовлена, бо вся реальна опозиція воює в Україні. Лукашенко це прекрасно розуміє, і тому він буде упиратися до останнього. А для того, щоб повноцінно ввести білоруську армію у військовий конфлікт, Москві потрібно буде вдаватися до нестандартних кроків на кшталт або розхитування ситуації у Білорусі, або силової заміни лідера.
Тому я думаю, що білоруси будуть вчиняти провокації, підігравати росіянам, але все-таки, у них кишка тонка наважитися на щось більш серйозне. Тому що у нас є бойовий досвід, запал, і я не думаю, що білоруси зараз готові йти помирати в Україні.
До речі, за яких умов, на вашу думку, Кремль може піти на такий радикальний сценарій – що має статися?
Для цього в Росії має настати критичний момент. Коли ми, відповідно, зможемо натиснути на її військову машину настільки сильно, настільки зламати логістику, що вона почне робити ті самі кроки, як і потопельник, який хапається за соломинку.
Ми, звісно, багато планів РФ сплутали, але, на жаль, не бачимо перекидання військ угрупування «Центр», яке тисне на покровському напрямку, однак з інших напрямків, хоч малий, але рух пішов – десь до 5 000 військовослужбовців з резервів росіяни вже перемістили на Курщину.
Так само під питанням план Росії щодо збільшення її угруповання на окупованих теренах Україн з понад 520 тисяч до 790 – саме наша курська операція розірвала логістику угрупування «Север» і так само частково сплутала ці плани. Коли ми завдамо настільки критичну кількість ударів по території РФ, настільки зламаємо логістику і знекровимо цю воєнну машину, тоді Росія буде йти ва-банк і, можливо, спробує зробити такі провокації, щоб повністю втягнути Білорусь у війну повністю у конфлікт.
Але питання у моральному стані цих військ. Не забуваємо, що зараз стягують строковиків і їх кинули на Курщині. Ми бачимо, як вони здаються в полон. Звісно, з трьохтисячного угрупування, яке оточено, не всі здалися і чинять запеклий опір, але поодинокі групи здаються. Моральний стан білоруської армії буде аналогічним, бо точно у стовідсотковому складі вони не будуть готові брати участь у боях, причому за сторону, яка зазнає втрат і має всі шанси програти.
Відповідно, російська мобілізація, якщо вона буде оголошена, як про це зараз багато говорять, так само ситуацію мало змінить, я правильно розумію?
Росіяни йдуть на цей крок не тому, що бережуть своє населення, а тому, що попередній етап мобілізації, коли російська держава була трішечки сильнішою, вони провели на межі своїх можливостей. Так, що весь їхній держапарат ледь не хекнув. Тому для проведення нової хвилі мобілізації, а це десь 350 тисяч їм потрібно мати більш стабільну ситуацію у РФ, і вони намагається відтягнути цей момент до останнього. Тому вони далі роблять ставку на рекрутинг, соцпакет, поодиноку часткову мобілізацію та вербування найманців, щоб поповнювати втрати в понад 30 тисяч осіб, яких вони зазнають щомісяця на сході України.
Чи можуть росіяни піти на цей крок? Так, можуть. Питання у тому, чи вони витягнуть такі темпи. Але тут триває окрема підготовка – наприклад, уніфікація баз, щоб на кордоні мати змогу затримувати військовозобов'язаних і відмовляти їм у виїзді за кордон. І такі підготовчі роботи у Росії дійсно ведуться.
Дмитро Жмайло - виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці, який займається дослідженням та трактування російських впливів в Україні та світі задля ефективної боротьби у гібридній війні, незалежною аналітикою військової та політичної ситуації в Україні, а також співпрацею з українськими громадами у світі.
****Український центр безпеки та співпраці збирає 200 тисяч гривень на технічні засоби та запасні частини взводу бойових броньованих машин, спецпідрозділу "Kraken" Головного управління розвідки.
Картка для донатів: 5375 4112 2192 1799